Ласкаво просимо

Вступ

Сучасний світ названо світом комунікацій, адже 70 відсотків свого часу людство витрачає саме на них. На думку українського дослідника комунікаційних процесів професора Г.Почепцова , Україна стає динамічним суспільством, в якому комунікація посідає нове місце, перетворюючись на важливий чинник як суспільного, так і бізнесового життя сьогодення. Ми ввійшли в новий світ, і в цьому переході чи не найголовнішу роль відіграла саме вона.

Одним з видів комунікації є масова. За визначенням професора В.В.Різуна ,під такою треба розуміти організоване спілкування, що є видом суспільно-культурної діяльності, яка відбувається у вигляді взаємопов'язаних інтелектуальних та емоційно-вольових дій, спрямованих на духовне, професійне чи інше єднання маси людей (мас). Масова комунікація як суспільно-культурна діяльність включає дії мовців (комунікантів), а також дії мас (комунікатів). Очевидним є те, що контакт між комунікаторами опосередкований ЗМК, які функціонують у системі масової комунікації для забезпечення впливу комунікантів на комунікатів.

Саме масова комунікація сприяє змінам суспільних систем. Особливо важливе місце комунікація посідає в процесах державотворення та формуванні політики. І, насамперед, такого її молодого напряму як екологічна політика. Безперечно, що завдяки її розвитку з'явилися дослідження в галузі екологічної інформації та екологічної комунікації.

На думку російської дослідниці Л.М.Землянової, для підкреслення особливої ролі журналістів, котрі займаються проблемами збереження навколишнього середовища, у коммунікативістиці навіть запроваджено окреме визначення – екологічного дискурсу .

Розглянемо екологічну комунікацію як інформаційні зв'язки в суспільстві та політиці, спрямовані у сферу взаємовідносин людини й природи, екологічної та природоохоронної діяльності тощо.

У сучасному світі екологічна політика й безпека виступають на одне з провідних місць і безпосередньо залежать від інформації та процесів навколо неї. На особливу увагу заслуговують ЗМК, які є зв'язуючою ланкою між політиками і суспільством.

ЗМК є важливим джерелом інформації для політиків, урядовців, державних та інших структур тощо. Навіть одна з величезних розвідок світу – ЦРУ ? 90 відсотків відомостей отримує саме з них .

Як зазначають провідні українські та закордонні вчені , політична система стає все більш масово-інформативною, а система ЗМК – усе більш політичною. Як наслідок, політики повинні все більше часу витрачати на ЗМК, постійно адаптуватися до змін їх ритму та відповідати образу політика, створеного ЗМК. Німецький науковець Кеплінгер вважає, що система ЗМК має перевагу над політичною системою. Його колега Франц Ранненбергер, навпаки, не бачить будь-якого суттєвого впливу ЗМК на політичну систему, бо вони не мають у своєму розпорядженні належного дійового механізму прийняття рішень.

Німецький дослідник Ульрих Заксер вважає, що "сьогодні політичний процес стає все більш і більш комунікативним, і журналісти беруть у ньому участь поруч з політиками, проте в очах громадськості вони є антагоністами" . Український учений В.І.Шкляр зауважує, що преса відіграє бінарну роль: вона відтворює політику, і творить її .

Німецький науковець Херман Майн вважає, що журналісти залежать від політиків, тому що потребують їх як джерело інформації, а політики – від журналістів, бо саме через них передають гро-мадськості власні ідеї та рішення .

Нині можна говорити про зростаюче значення екологічної тематики в журналістиці. Основним фактором, що призводить до цього, є перехід екології з власне наукової в соціальну сферу.

Сьогодні на часі формування української школи журналістики, нового покоління журналістів, котрі професійно висвітлюють зокрема й складні екологічні питання. В Інституті журналістики Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, починаючи з 1995 р. студентам було запропоновано факультативний курс – творчу майстерню з екологічної проблематики в засобах масової інформації. Особливо він цікавий для студентів, котрі готують бакалаврські та дипломні роботи з екологічної тематики, адже остання щорічно привертає увагу дипломників. Положення авторського дослідження були використані в програмі цього курсу і можуть бути інтегровані в інші.

Курс має сприяти формуванню навичок та вмінь: підготовці матеріалів для преси, ознайомлювати з діяльністю екологічного видання, заснуванням і пошуком джерел фінансування, учити вести пошук екологічної інформації в Інтернеті, будувати концепції паблік рілейшнз для некомерційної екологічної організації тощо.

Разом з тим, поки що немає системи підготовки журналістів для роботи з екологічною тематикою. Сприяти її створенню в Україні має подальша розробка курсу лекцій в Інституті журналістики Київського Національного університету імені Тараса Шевченка та інших навчальних закладах.

Зокрема, авторські розробки можуть бути використані в курсах з екологічної політики інших вузів. Один із них викладається студентам Києво-Могилянської академії за підручником В.О.Дьомкіна "Вступ до екологічної політики" . Курс включає такі роздiли: огляд сучасних екологiчних проблем: глобальнi, нацiональнi екологiчнi проблеми й пiдходи до їх вирiшення; історичний огляд концепцiй охорони навколишнього середовища; порядок денний на ХХІ ст. та стiйкий розвиток; органiзацiя управлiння екологiчною полiтикою: органiзацiйнi основи проведення державної екологiчної полiтики за кордоном і в Українi; методи полiтичного аналiзу та екологiчної полiтики: загальнi основи урядової iнтервенцiї, аналiз при прийняттi рiшень, аналiз "шкода-користь", регулюючi та ринковi механiзми, оцiнка та управлiння екологiчним ризиком. Завданням курсу є прагнення навчити студентів приймати рішення в конкретних ситуаціях. Поглиблено вивчаються деякі теоретичні аспекти екологічної політики на прикладі України та країн світового співтовариства.

Становлення України як незалежної держави зумовлює потребу в спеціальностях, котрих раніше не було в номенклатурі, зокрема таких, як "національна безпека", "державне управління" та ін.

Українські вчені зазначають, що Україна зацiкавлена в пiдготовцi спецiалiстiв та появi мiждисциплiнарних дослiджень. "Поряд з процесами наукового взаємопроникнення екологiї в iншi галузi знань, тiснiшають її взаємнi контакти з полiтикою, що вже викликало до життя нове проблемно-пiзнавальне поле, вiдображене у поняттях "екологiчна полiтика", "полiтична соцiоекологiя" тощо... На очах одного лише поколiння, вiдзначалося на 44-й сесiї Генеральної Асамблеї Органiзацiї Об'єднаних Нацiй, сфера полiтики зiмкнулася зi сферою охорони природи, утворивши єдину для людства дисципліну – полiтекологiю . Нинi Українська держава зацiкавлена в якомога комплекснiшiй пiдготовцi спецiалiстiв, появi зазначених мiждисциплiнарних дослiджень – носiїв екологічної орiєнтацiї полiтики, її сучасного й майбутнього розвитку" .

Авторські розробки стануть у нагоді в становленні теоретичної бази нових спеціальностей. Оскільки тема має міждисциплінарний характер, розглянемо ступінь її наукового дослідження у зв'язку з іншими.

У 1982 році журналістикознавець з Московського державного університету (МДУ) Т.А.Беневоленська наголосила, що мова йде про нову журналістську спеціалізацію: екологічна (або природоохоронна) журналістика. На думку дослідниці, "однією з важливіших умов підвищення ефективності природоохоронної пропаганди є фундаментальна розробка теорії екологічної журналістики. На жаль, молодість теми, яка стрімко набирає висоту, порівняно короткий історичний час існування цього пласта сучасної журналістики є пев-ною мірою причиною малого вивчення" . У СРСР увагу журналістикознавців було зосереджено насамперед на вивченні екологічної тематики в публіцистиці.

Проблемам природоохоронної пропаганди, взаємовідносинам екологів та журналістів присвячені роботи українського дослідника Є.В.Борейка , який аналізував у тому числі й екологічні публікації дореволюційної та радянської преси.

Поєднання екології та мас-медіа призводить до виникнення нових напрямів. У монографії "Екологія ноосфери" Бориса Потятиника ідеї В.Вернадського стали обгрунтуванням створення Інституту екології масової інформації у Львівському університеті імені Івана Франка.

Багато науковців та практиків говорять про формування екологічної журналістики. У МДУ було розроблено програму спеціалізації з курсу "Екологічна журналістика" та навчальні посібники . У Росії досліджуються й проблеми екології та паблік рілейшнз . За фінансової підтримки Інституту "Відкрите суспільство" здійснено проект МДУ "Основи екологічних знань для журналістів".

Проект розрахований як на студентів, так і на журналістів, що вже мають досвід роботи в екологічній журналістиці. Освітня про-грама має два рівні: регулярні лекції та семінари для починаючих журналістів і студентів; семінари й постійні консультації для професіоналів, що мають досвід роботи в екологічній журналістиці.

Для країн СНД було розроблено проект програми TACIS "Підвищення інформованості населення з проблем навколишнього середовища". Для журналістів України, Молдови та Беларусі організовувався триденний семінар "Жанрові та правові аспекти екологічної журналістики". Видано набір навчальних матеріалів з прикладами американської та російської преси . Створено відеотеки.

З тематики, що розглядається, захищено низку дисертацій: докторську в МДУ – Л.О.Кохановою "Засоби масової інформації і нові технології в системі безперервної екологічної освіти. Генеза, сучасний стан, тенденції розвитку" , кандидатську в Санкт-Петербурзькому держав-ному університеті – Н.В.Анісимовою "Проблеми навколишнього середовища в сучасній періодиці" тощо.

Оскільки екологічна журналістика в Україні плідно розвивається лише останнім десятиріччям, варто активніше залучати міжнарод-ний досвід. Особливо цікавою для нас є преса Федеративної Республіки Німеччини, оскільки саме ця країна є провідною у вирішенні екологічних проблем у Європі. Адже в ній екологічна політика є настільки важливою, що навіть виборці підтримали прихід до влади "зелених", які утворили коаліцію із соціал-демократичною партією Німеччини. ФРН є провідною країною світу в процесах збереження природи. Вона має 22 відсотки всіх патентів у сфері охорони довкілля, які існують у світі.

Досвід німецької преси прийнятний для українських ЗМК з огляду на низку чинників. Там накопичено цікавий досвід і журналістської роботи. Саме в цій країні першими об'єдналися журналісти, котрі висвітлюють проблеми довкілля. Це стало й передумовою виникнення Міжнародної федерації екологічних журналістів.

Німецька преса є представником європейської західної журналістики, ФРН – пріоритетний зовнішній партнер України у Європі. Саме у сфері охорони довкілля співробітництво між нашими країнами відбувається досить ефективно. Також творче опрацювання та використання на українському ґрунті досвіду німецької преси є актуальним і нагальним питанням .

Досвід зарубіжних колег поряд із традиціями й новаторством українських журналістів – важлива умова посилення ефективності національних ЗМК у висвітленні екологічних питань, пропаганди України як рівноправного учасника європейської екологічної політики.

Проблеми комунікації в Німеччині досліджує Ронебергер , екологічної комунікації та екологічної журналістики – Луман , Бранд , Хемберг, Гепферт і Ледербоген , у Австрії – Глатц і Кронбергер . Також існує література з висвітлення екологічних проблем, наукової журналістики та комунікації ризику .

Українські вченi приділяють велику увагу насамперед екологічній безпеці. Провідними дослідженнями цього напряму є роботи Національного інституту стратегічних досліджень .

Питання екологічної політики значною мірою висвітлюються в науковій періодиці, адже вони досліджуються нещодавно. Окремі видання присвячено цій темі в Україні лише останніми роками.

Кількість робіт про висвітлення в пресі екологічних проблем та питань розвитку екологічних ЗМК за умов демократичного суспільства є досить невеликою. До них належать насамперед дослідження соціологів, у Німеччині – Г.Фосса , а в Україні – О.Стегнія . Існуючі роботи журналістикознавців зосереджені насамперед на дослідженні висвітлення подій у Чорнобилі та наслідків катастрофи 1986 року. Праці в галузі журналістикознавства з питань впливу преси на формування екологічної політики в Україні авторові не відомі.

Грунтовніше досліджено цю проблематику закордонними вченими. Разом з тим, з питань впливу преси на політику та навпаки, впливу політики на пресу в сучасному українському журналістикознавстві з'явилося чимало цікавих робіт. Ці проблеми грунтовно до-сліджено в працях А.Москаленка , В.Іванова , В.Шкляра . Теорію комунікації розробив Г.Почепцов . Правові засади доступу, зокрема й до екологічної інформації, розглядає Т.Приступенко .

Але взаємодія екологічної політики та преси майже не розглядається в наукових працях. Саме наукова й практична актуальність проблеми, недостатня її розробленість щодо української дійсності зумовили вибір теми, розгляд її автором під запропонованим кутом зору.

Методологічним підгрунтям стали основоположні теоретичні напрацювання з журналістикознавства та досліджень комунікацій, загальнодемократичні принципи й норми функціонування ЗМК, соціологічні дослідження преси та екологічної політики й безпеки. Звернемося також до наукових ідей і теоретичних розробок про роль ЗМК у розвитку демократичного суспільства, котрі викладені в працях українських та зарубіжних учених-дослідників політичних систем та ЗМК.

До аналізу залучено широкий спектр наукової літератури з проблем теорії і практики журналістики, екології, політології, психології вітчизняних і зарубіжних авторів, а також законодавчі акти, постанови урядів України та Німеччини у сфері засобів масової комунікації, спеціальні збірники різних документів, статистичні матеріали, енциклопедичні довідники.

Зроблено спробу визначити складові механізму впливу ЗМК на екологічну політику держави. Це робиться свідомо як на прикладі вітчизняних, так і провідних західних видань з метою пристосування цього механізму до умов української преси. Розглянуто пласт екологічної преси. Робота досліджує також тенденції, за якими може формуватися канал взаємовпливу ЗМК і української держави.

Автором уперше в сучасному українському журналістикознавстві зроблено спробу комплексного аналізу екологічної комунікації та взаємодії ЗМК і екологічної політики, а також проведено порівняльний аналіз із досвідом ФРН. Матеріали роботи вже лягли в основу навчального процесу в Інституті журналістики та інформаційно-довідникового видання з екологічної преси України, оприлюдненого у 1995 році. Ця робота активно цитується іншими дослідниками України й Росії.

Основні положення використано автором під час його роботи у відділі соціальних проблем "Робітничої газети", у викладацькій роботі в Інституті журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка, практики в загальнонімецькій екологічній організації BUNDjugend у Бонні та навчання журналістиці в Католицькому університеті Айхштета та екологічної політики в заочному університеті Хаген, ФРН.

Протягом 1995–1996 роках автор був кореспондентом в Україні бюлетеню європейської екологічної політики "AEGIS" (Брюссель), має творчий доробок з екологічної тематики, переможець численних конкурсів на краще висвітлення екологічних проблем у ЗМК, зокрема всеукраїнського конкурсу "Еко-прес-93" . Результати роботи представлено на наукових конференціях в Україні та Німеччині, зокрема на семінарі "Довкілля та медіа" міжнародної конференції "На шляху до Екологічної Спільноти?", яку проводила "Association des Etats Generaux des Etudiants de l`Europe" 1998 року у ФРН, на всесвітній конференції з комунікації в Берліні , на семінарах для екологічних журналістів у Данії в 1998 році та в Туреччині в 1999 році.

Основні положення дослідження:

– у демократичному суспільстві ЗМК є важливим чинником у забезпеченні екологополітичної діяльності держави, формуванні громадської думки з охорони навколишнього середовища;

– для ефективного проведення екологічної політики уряд країни потребує інформаційної підтримки з боку національних ЗМК;

– ЗМК несуть особливу відповідальність за інформаційну політику, яку вони проводять щодо висвітлення екологічних проблем і, особливо, катастроф;

– українські ЗМК мають активно переймати позитивний досвід роботи провідних європейських видань у забезпеченні екологополітичної діяльності держави.