Досліджуючи проблеми екологічної політики й безпеки, звернемо увагу на зміст слова "екологiя". Його перша частина в перекладi з грецької означає "дiм". "Логос" – наука. Уперше цей термін використав німецький біолог Ернст Геккель у праці "Загальна морфологія організмів" у 1866 році.
Фундаментальну специфіку екології визначено її міждисциплінарним статусом. Мова йде про її зв'язки з історичною наукою і філософією, із соціологією і математикою, фізикою та хімією, юриспруденцією і психологією, економікою і біологією, етикою та естетикою, демографією і природокористуванням. На думку українського дослідника В.С.Скляра , екологія виявляється природною і гуманітарною наукою. Як природна наука, вона не може виключити людину, а як гуманітарна – не може бути відокремлена від природи.
Зараз екологічні проблеми окремих країн і регіонів переросли в глобальну проблему всієї планети. Екологічний вимір забезпечення миру та подальшого економічного розвитку піднесено на рівень ключових проблем людства. У зв'язку з цим на початку 1970-х років розпочалося формування екологічної політики.
Взаємозалежність охорони довкілля, миру, забезпечення розвитку і прав та свобод людини були вперше відображені у Стокгольмській декларації 1972 року. Згодом цей принцип було доповнено й розвинуто в інших міжнародних правових документах. Практично всі конституції країн світу, що були схвалені або переглянуті за останні 35 років, містять положення, які стосуються довкілля і проголошують право громадян жити в здоровому й безпечному природному середовищі.
Конституція України також передбачає право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та вважає його забезпечення обов'язком держави. Про це сказано в статті 16: "Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави". У статті 50 зазначено: "Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена." Проте крім прав є й обов'язки – зобов'язання відшкодовувати завдані довкіллю збитки в статті 66. "Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки".
У листопаді 1972 року на конференції шести країнчленів Європейської Спільноти в Парижі керівництво цих держав проголосило охорону навколишнього середовища одним із важливих завдань Спільноти, що дало поштовх для формування екологічної політики у Європі .
Розглядаючи міжнародну екологічну безпеку не як суто теоретичну ідею, а як чинник, від якого залежить здоров'я і навіть життя людини, делегація України на 45й сесії Комісії ООН з прав людини 1989 року запропонувала розпочати розробку й наступне нормативне закріплення нової категорії прав, а саме – екологічних прав людини.
Неподільність питань збереження довкілля та сталого розвитку держав проголосила Конференція ООН у РіодеЖанейро в 1992 році. Україна виступила одним з ініціаторів розробки концепції міжнародної екологічної безпеки, яка послугувала відправним моментом для розробки "Порядку денного на ХХІ століття" . Дев'ятнадцята спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН, яка розглядала у 1997 році хід реалізації документів Конференції Ріо92, констатувала незадовільне виконання її рекомендацій більшістю держав світу. Передусім це пов'язано з юридично необов'язковим характером документів Ріо92, невисоким загальним рівнем екологічної свідомості та браком належних економічних і технічних ресурсів у багатьох держав світу.
На думку посла України у Сполученому Королівстві Великобританії та Північної Ірландії доктора юридичних наук, професора В.Василенка та директора Міжнародного інституту асоціації регіональних екологічних проблем при Львівському університеті ім. І.Франка, доктора економічних наук, професора Ю.Туниці , світове співтовариство мусить приступити до розробки Екологічної Конституції Землі. Мова йде про розробку загального для всіх без винятку країн світу Закону збереження життя, який, не загрожуючи суверенітету жодної країни, її політичному устрою, національним інтересам, водночас забезпечував би кожній державі зокрема і світовому співтовариству в цілому екологічну безпеку. А окремій людині – нормальні для її життя природні умови як нині, так і в майбутньому.
Для контролю за дотриманням вимог Екологічної Конституції Землі стане необхідним реформування системи ООН. Зокрема, шляхом створення Ради Екологічної Безпеки та Міжнародного Екологічного Суду, рішення яких повинні мати обов'язкову юридичну силу для всіх країн світу, подібно до рішень нинішніх Ради Безпеки та Міжнародного суду ООН. Ці органи мали б стояти на сторожі міжнародної екологічної безпеки, концепцію якої було вперше розроблено в Україні ще в 1987 році, що знайшло свій подальший розвиток у 1992 році в пропозиції українських учених щодо створення Екологічної Конституції Землі. Вона була б важливим чинником екологічної освіти та формування екологічної свідомості населення.
На кожного жителя України в середньому на рік припадає 300 кілограмів шкідливих токсичних речовин, що викидаються промисловістю. 60 % усіх захворювань у нашій країні, як стверджують медики, викликані несприятливими екологічними чинниками . Як наслідоктакі висновки соціологів: "переважна бiльшiсть мiських жителiв республiки однозначно негативно оцiнюють екологiчну ситуацiю в своїх мiстах… Найбiльше турбувало мешканцiв мiст забруднення повiтря (у середньому 74 %), водоймищ i рiчок (64 %). Для киян особливо актуальним було також пiдвищення радiацiї (71 %)" .
Отже, проблему захисту навколишнього середовища в Україні можна порівняти за своєю значущістю хіба що з боротьбою за виживання взагалі. З метою ще більшого привертання громадської уваги до проблем охорони природи Указом Президента України затверджено 17 квітня Днем довкілля.
Екологічна небезпека є небезпекою національною. Голова Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи Верховної Ради, голова Всеукраїнської екологічної асоціації "Зелений світ" Юрій Самойленко вважає, що ХХІ ст. – "це вік екології, і своє економічне відродження наша держава почне з вирішення нерозривно пов'язаних з ним проблем екології. Швидкість деградації довкілля така, що коли не вжити кардинальних заходів, то може статися так, що рятувати вже не буде що" .
Екологічна складова національної безпеки перетворюється на один із домінуючих чинників внутрішньої та зовнішньої політики Української держави. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території країни є одним із пріоритетів державної політики. Здійснено докорінний перегляд законодавства у щодо охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів. На підставі рішень Ріо92 розроблено Концепцію та Основні напрями державної екологічної політики. Активно проводиться лінія на гармонізацію національного екологічного законодавства з міжнародним. Сьогодні Україна є стороною численних міжнародних конвенцій у сфері охорони довкілля та протоколів до них. В Україні, як і в Німеччині та інших європейських державах, набрали політичної ваги партії "зелених", представлені в парламентах багатьох країн, з'явилися екологічні журналісти та їх спілки, що підвищує роль екологічної комунікації.
Значення екологічної складової в політиці України постійно зростає. Як зазначено в аналітичній доповіді Українського центру досліджень миру, конверсії та конфліктних ситуацій: "Відповідно до урядових документів та рішень Верховної Ради, військова загроза Україні займає не вище 4 або 5 місця серед головних загроз національній безпеці. З іншого боку, для європейців Чорнобильська АЕС являє собою джерело екологічної загрози у загальноєвропейському масштабі" . Саме тому таким важливим стало для всіх нас закриття станції.
Розглядаючи ці проблеми, зупинімося й на термінології. Екологічна безпека – це забезпечення захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства, довкілля та держави від реальних або потенційних загроз, що створюються дією антропогенних чи природних чинників на навколишнє середовище.
Основними загрозами екологічній безпеці України є глобальні проблеми (озон, потепління тощо), неефективне використання природних ресурсів, техногенні та природні катастрофи, наслідки Чорнобиля, екологічний тероризм, регіональні військові конфлікти тощо .
Екологічна безпека розглядається населенням України як важливий і актуальний покажчик якості умов життя. Про це свідчать результати проведених соціологічних досліджень за Проектом "Українське суспільство на порозі ХХІ сторіччя" за 1996–1997 роки. Об'єктом досліджень були спеціально відібрані республіканські газети, а також нормативноправові документи Верховної Ради України.
На думку соціолога О.Стегнія, який досліджував проблеми екологічної безпеки, більшість газетних публікацій носять інформаційноописовий характер у висвітленні екологічних проблем і тому часто не пропонують конструктивного їх рішення. Однак частота висвітлення в пресі дозволяє виявити ті компоненти екологічної безпеки, які, внаслідок різних причин, найбільш актуальні для сучасного суспільства.
Останніми роками населення нашої країни зменшилося більш ніж на два мільйони. Стан довкілля в Україні визнано найгіршим серед європейських держав. Про це заявлено у 1998 році в коментарі підсумків четвертої міністерської Конференції "Довкілля для Європи", що пройшла в місті Орхусі (Данія) за участю понад 50 країн.
Процес "Довкілля для Європи" охоплює екологічну діяльність європейських держав, колишніх республік СРСР, Ізраїлю, Канади та США. Конференції на рівні міністрів і зустрічі неурядових організацій проводяться кожні чотирип'ять років.
За рішенням учасників, процес "Довкілля для Європи" відтепер буде переорієнтовано на нові незалежні держави. Саме в країнах, що раніше входили до складу СРСР, європейське співтовариство вбачає найбільшу екологічну небезпеку .
Фахівці вважають, що "інвестиції в заходи для боротьби із забрудненням середовища в східноєвропейських державах можуть стати ефективним, низьковитратним засобом очищення всієї Європи" .
Урядовці зазначають, що "якщо ми терміново не візьмемося виправляти ситуацію, наслідки можуть бути дуже серйозними". Уже до наступної такої конференції, яка відбудеться у 2003 році, Україна має вжити заходів щодо поліпшення стану довкілля . П'яту конференцію заплановано провести в Києві. Це рішення особливо підкреслює важливість проблеми збереження навколишнього природного середовища для України, а також значущу її роль для європейської екологічної політики.
На зустрічі 1998 року Україна підписала низку документів. Це угоди про політику в галузі енергоефективності та про необхідність обмеження використання неетильованого бензину до 2005 року, протоколи з проблем забруднення повітря, конвенція про екологічні права громадян, яка вже ратифікована Верховною Радою і відома як Орхуська. Автор був присутній на підписанні цієї конвенції під час конференції в Данії і мав нагоду побачити, що світовою спільнотою саме цьому документу надається надзвичайно велике значення. Саме тому вивчення конвенції запроваджено в навчальні програми з екології та екологічної тематики в ЗМК, а текст документа включено як додаток до цього видання.
На сьогодні ця конвенція ще рідко застосовується на практиці, хоча має відігравати суттєву роль у правовому забезпеченні екологічної журналістики в Україні. Як вважають "зелені", вона "дозволить масмедіа більш об'єктивно й незаангажовано висвітлювати проблеми екології та охорони здоров'я людей, а також розширить можливості громадян впливати на екологічні рішення, за допомогою Правосуддя" .
Прикро, але в нас немає закону про екологічну інформацію, хоча такі розроблені багатьма європейськими країнами. Зокрема, прогресивність "Закону про інформацію та стан навколишнього середовища і безпеки", прийнятого у 1988 році у Великій Британії, відзначає дослідниця в галузі права ЗМК Т.О.Приступенко .
Існуюча законодавча база надає журналістам можливості працювати з екологічною інформацією як з будьякою іншою . Цю проблему детально дослідили українські вчені, зокрема Т.О.Приступенко , А. З.Москаленко , В.Ф.Іванов .
Надання населенню достовірної інформації про стан довкілля окремо згадується в українській Конституції, природоохоронному законодавстві , Законі України "Про зону надзвичайної екологічної ситуації", міжнародноправових актах, наприклад, у "Керівних принципах із забезпечення доступу до екологічної інформації та участі громадськості в процесі прийняття рішень у галузі охорони навколишнього середовища", прийнятих у Софії 1995 року .
Хочеться сподіватися, що п'ята Конференція Міністрів навколишнього середовища "Довкілля для Європи" сприятиме не тільки розвитку загальноєвропейського законодавства, але й стимулюватиме появу окремого закону про екологічну інформацію і в Україні.
Пакет документів у розвиток рішень Орхуської конференції вже готується. Установче засідання соціальної робочої групи старших посадових осіб з підготовки конференції відбулося 2001 року в Женеві.
Проте в підготовці форуму у 2003 році беруть участь не тільки уряди зацікавлених країн, але й екологічні громадянські організації. У 2000 році 104 їх представники з 33 країн пан'європейського регіону проводили зустріч у Києві з метою підготовки до наступної Конференції на рівні міністрів "Довкілля для Європи". Ця коаліція, відома як Європейський ЕКОФорум, створила декілька тематичних робочих груп із конкретних питань.
На пленарному засіданні Європейського ЕКОФоруму було прийнято "Порядок денний для Києва2003. Погляд європейського ЕКОфоруму". У ньому, зокрема, відзначено, що ми досі живемо у світі, де військові, політичні й приватні економічні інтереси, які призводять до нестійкого способу виробництва та споживання, превалюють над фундаментальними інтересами людини – над інтересами чистого й здорового довкілля та соціальної рівності.
Унаслідок цього, в усіх країнах Європи вплив деградації та забруднення навколишнього середовища на здоров'я людини викликає серйозне занепокоєння спільнот та окремих громадян. У деяких регіонах Європи спостерігаються такі проблеми, як захворювання людей через забруднення води, повітря, ґрунтів та продуктів харчування. Занепокоєння викликають також спільні для всіх проблеми, включаючи розповсюдження небезпечних хімічних сполук та інших речовин. Але право на здорове довкілля – це фундаментальне право людини. Таким чином, усі уряди повинні безпосередньо звернутися до аспектів здоров'я людини у своїх подальших дискусіях та в розробці стратегій у рамках процесу "Довкілля для Європи" та поліпшити його координацію з європейським процесом "Здоров'я та довкілля".
Для спільної користі необхідно залучити сектор охорони здоров'я до політичних процесів у сфері охорони навколишнього середовища. На загальноєвропейському рівні необхідно координувати діяльність міністрів охорони навколишнього середовища та міністрів охорони здоров'я.
Для розв'язання багатьох проблем, на думку Європейського ЕКОФоруму, треба прийняти й хартію з екологічної освіти. Екологічна освіта є суттєво важливою передумовою для підвищення рівня інформованості громадськості, для зміни способу споживання й для відповідальної та активної позиції громадськості щодо природи. Освіта має внести питання охорони довкілля до більш загального соціального контексту збалансованого розвитку.
Хоч у деяких країнах Європи така освіта вже знаходиться на високому рівні завдяки спільним або комбінованим зусиллям офіційних установ освіти та громадських організацій, Європейська хартія мала б суттєво змінити ситуацію в багатьох інших країнах.
У рамках цієї хартії можна було визначити, що є ефективною екологічною освітою. Вона має прискорити міжнародний та двосторонній обмін ефективними практичними рішеннями, стимулювати співробітництво та розвиток нових стратегій. Ця хартія має охоплювати не тільки школи та широку громадськість, вона має також включати освіту протягом життя суспільства в цілому.
У багатьох країнах Європи цей принцип набуває все більшої популярності. Він відомий як принцип трьох "L" ? "lifelong learning". Під час європейської зустрічі міністрів освіти в січні 1996 року сформульовано три основні причини на користь навчання протягом усього життя: це сприяє духовному збагаченню людини, слугує економічному зростанню, зберігає соціальнi відносини.
Навчання протягом усього життя передбачає такі навички:
Ці принципи багато в чому є індивідуальними передумовами для розвитку людського капіталу. Логічне мислення, здатність до концентрації, готовність та вміння навчатися, елементи соціальної компетенції стають тим базисом, який очікують від випускників навчальних закладів роботодавці в усьому світі . На важливості саме екологічної освіти протягом життя наголошують численні вчені, зокрема російська дослідниця Л.А.Коханова .
Необхідні конкретні заходи освіти та підготовки для державних службовців, які не входять безпосередньо до органів охорони довкілля, а також для таких секторів, як сільське господарство, комерційний сектор та ЗМК. Європейський ЕКОФорум підтримав пропозицію уряду України щодо розробки цієї хартії, яка має бути затверджена в Києві в травні 2003 року.
Розвиток екологічної політики за участю громадськості в Україні відбувається важко. Ще замало інституцій, котрі займаються виключно цією справою. Окрім державних, до них належав Центр екологічної політики та інформації в Києві. За ініціативи В.Тихого проводилися семінари "Впровадження екологічної політики", "Екологічна політика: оцінка ризику та управління ризиком" тощо.
Новий поштовх зроблено Регіональним екологічним центром (РЕЦ) для Центральної та Східної Європи з відкриттям аналогічної структури в Києві. Центр "РЕЦКиїв" започаткував 2001 року програму "Участь громадськості і процес “Довкілля для Європи”". Вона є невід'ємною частиною транскордонного проекту "Регіональні екологічні центри нових незалежних держав: підтримка регіональних і міжнародних транскордонних ініціатив та робочих мереж" за участю Грузії, Молдови, Росії та України.
Мета проекту – розвиток регіональної та міжнародної діяльності РЕЦ, підтримка семінарів і робочих зустрічей громадських організацій з міжнародних та регіональних екологічних проблем і розвиток мережі РЕЦ.
Завданнями проекту, зокрема, є:
Проект передбачає:
Представники громадських організацій беруть участь у підготовці збірки матеріалів "Участь громадськості і процес “Довкілля для Європи”". Усе це сприятиме кращій підготовці до п'ятої європейської Конференції Міністрів "Довкілля для Європи". Цього разу вона матиме на меті забезпечення екологічно збалансованого розвитку країн Європи. Головні завдання конференції: сприяння подальшому розвиткові й поглибленню загальноєвропейського екологічного процесу "Довкілля для Європи" через інтеграцію екологічної скласкладової в соціальні та економічні програми регіонального розвитку; зміни орієнтирів соціальноекономічного розвитку на екологічно збалансовані; поліпшення стану довкілля та зміцнення природної складової європейського ландшафту.
Можливі теми порядку денного:
Із часу здобуття Україною незалежності міжнародна подія такого рівня і масштабу відбуватиметься в Києві вперше. Проте вітчизняним досягненням у екополітиці можна радіти лише за умов їх логічного впровадження. Успіхи нашої країни в підготовці та прийнятті різних документів значно кращі, ніж у їх виконанні.
Лише в 1996 році було передано на розгляд Верховної Ради "Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки". Їх було з величезним запізненням розроблено на виконання постанови Президії Верховної Ради України № 1760ХІІ від 31 жовтня 1991 року та відповідно до Конституції.
Хоча й повільно, але здійснено докорінний перегляд законодавства щодо охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів. Постанова Верховної Ради України "Про основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки" затвердила один із головних документів, котрі регламентують екологічну політику . У ньому вказано, що раніше не було ефективно діючих правових, адміністpативних та економічних механізмів природокористування з урахуванням вимог охорони природи. Ці та інші чинники, зокpема низький pівень екологічної свідомості суспільства, пpизвели до значної дегpадації довкілля Укpаїни, надміpного забpуднення повеpхневих і підземних вод, атмосфеpного повітpя і земель, нагpомадження у величезних кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних відходів виpобництва. Такі пpоцеси тpивали десятиpіччями й пpизвели до pізкого погіpшення стану здоpов'я людей, зменшення наpоджуваності та збільшення смеpтності, а це загpожує вимиpанням і біологічногенетичною дегpадацією самого наpоду Укpаїни.
Терміново необхідна і ліквідація надмірної енерго і ресурсомісткості структурно деформованого виробництва. Це є ключем до визначення шляхів і способів проведення економічної реформи, що має забезпечити раціональне природокористування та гарантувати екологічну безпеку .
Разом з тим не розроблено цілу низку нових питань, котрі постають з розвитком науковотехнічного прогресу, зокрема не урегульовано питання відповідальності, пов'язані з космічним правом та космічною діяльністю як фактором впливу на довкілля.
Активно проводиться лінія на гармонізацію національного екологічного законодавства з міжнародним. Сьогодні Україна є стороною численних міжнародних конвенцій у галузі охорони довкілля та протоколів до них.
Постійно зростає значення екології в національній безпеці України. Сучасне тлумачення безпеки в усьому світі включає в себе й екологічну складову. Як зазначає український дослідник цього питання С.О.Шергін, серед компонентів міжнародної безпеки ? воєнного, економічного й екологічного ? значення останнього у 1970ті роки значно зросло. На думку цього вченого, екологічні проблеми в структурі міжнародної безпеки посідають не менш важливе місце, ніж питання роззброєння .
Екологічна безпека – компонент системи національної безпеки, яка забезпечує нормальні умови для розширеного відтворення природних ресурсів, життя людей та інших організмів. Гарантується законодавчими актами країн .
Екологічна складова національної безпеки перетворюється на один із домінуючих чинників внутрішньої та зовнішньої політики Української держави. Екологізація політики – це безумовне дотримання пріоритету безпеки, це інтернаціоналізація екологічної безпеки, адже захист довкілля є природним полем співробітництва, вільним від конфронтації, суперництва та взаємних підозр.
Ситуація в нашій країні досить складна. Навіть після Чорнобильської катастрофи уряд України ставить питання екологічної політики на другорядні позиції. Проте варто відзначити, що до цього призвели події останнього десятиріччя. Особливість посткомуністичної демократії полягає зараз у тому, що представницькі парламентські органи виникають і розпочинають діяти за відсутності сучасної ринкової економіки та громадянського суспільства, тобто коли немає будьякої розвиненої й розчленованої структури економічних і соціальнополітичних інтересів та відповідних організацій. Йдеться про суспільство, де майже відсутні приватні й групові виробничі інтереси, а панують лише споживацькі.
Боротьба за економічну рентабельність виробництва набула першочергового значення, екологічні ж проблеми відійшли на другий план. Французький учений Ф.СенМарк так сформулював це положення: "Людина руйнує природу тому, що на цьому вона заробляє, і часто багато заробляє, а за збереження природи вона платить, і часто багато платить ".
Як зазначає доктор технічних наук, професор В.Потапов, "у нашій державі ще не створено реального механізму інтеграції екологічної політики в стратегію економічних реформ. Без вирішення цієї проблеми ідея збалансованого розвитку залишиться на папері" .
Один із прикладів тому – недосконале природокористування, масове знищення природних багатств і вирубування лісів, що призвело до екологічної катастрофи, яка триває в Закарпатті.
До справи забезпечення екологічної безпеки мають приєднатися і військові, адже екологічний стан у військах та на відповідних підприємствах до цього часу не тільки не відповідає вимогам природоохоронного законодавства України, але й має тенденцію до подальшого погіршення. Органи екологічної безпеки Збройних Сил (ЗС) України є складовою частиною військ радіаційного, хімічного та біологічного захисту. Вони створені у всіх видах ЗС України, управліннях оперативних командувань і центральному апараті Міністерства оборони України. Згідно з наказом Міністра оборони України 1995 року № 171 "Про заходи щодо організації екологічного забезпечення Збройних Сил України" для реалізації державної політики в галузі охорони природного середовища та забезпечення раціонального використання природних ресурсів у Збройних Силах покладено відповідальність за планування заходів екологічного забезпечення, організацію та контроль їх виконання на війська радіаційного, хімічного та біологічного захисту Збройних Сил України.
Під час військових конфліктів природі завдається величезної шкоди. Наслідком війни НАТО на Балканах стали не тільки чималі витрати, але й екологічна катастрофа на Дунаї. Усе це призвело до перешкод для судноплавства, через які Україна втратила мільйони грошей. Отже, участь військових у вирішенні екологічних проблем та відповідальність за їх створення є важливим питанням сьогодення.
Саме військові мають найвищий рейтинг серед державних та недержавних структур України. Навіть церква, котра традиційно посідала перше місце, поступилася ним у 1998 році . Отже, військові мають довіру, яку й треба використовувати при розгляді питань охорони довкілля. У зв'язку з цим набуває нового значення і підготовка військових журналістів, питання охорони довкілля для яких повинні стати частиною навчальних програм.
Після закінчення холодної війни та зменшення військового протистояння уряди провідних країн світу почали з'ясовувати фактори, котрі впливають на безпеку в мирному суспільстві. Першим чинником, від якого вона безпосередньо залежить, було визнано стан довкілля. Проблеми навколишнього середовища мають настільки стратегічне значення, що сенат США одного разу навіть вирішив направити частину бюджетних коштів, котрі раніше йшли на військові потреби, на екологічну безпеку та охорону довкілля .
Як зазначає український дослідник С.О.Шергін, країни, котрі обмежили витрати на оборону й визволені кошти направили на технологічну модернізацію та якісне поліпшення соціальної сфери, тільки виграли від цього. Але на зміну так званому "технологічному оптимізму" прийшов "екологічний песимізм" .
Захист довкілля стає наріжним каменем екологічної політики передових країн усього світу. Професор Вайцзеккер вважає, що ХХІ ст. взагалі стане століттям довкілля. Технологія й цивілізація вже підлаштовуються до його вимог .
Україна як європейська держава приєдналася до процесу державного та правового регулювання збереження якості природного середовища у Європі. Проблему захисту довкілля в Україні можна порівняти за своєю значущістю хіба що з боротьбою за виживання взагалі.
"За всiх рiзночитань термiнiв “екополiтика”, “полiтична соцiологiя” їх суть органiчно поєднується з функціонуванням держави – не тiльки як унiверсальної полiтичної органiзацiї суспiльства, але і як моменту соцiоекологiчної взаємодiї, де держава виступає суб'єктом проведення екополiтики… Без аналiзу “зеленого” напряму в полiтицi, його iсторичної генези та свiтоглядної концепцiї, можливостей цивiлiзованої боротьби за владу не можна говорити про екополiтику в Українi як iнструмент захисту соцiоекологiчних iнтересiв i прав людей та суспiльства, не можна говорити про його вплив на творення екологiчно мiцної, екологiзованої нацiональної держави…
Всебiчна екологiзацiя українознавчих дослiджень вiдповiла б духовi часу, нагальним потребам iнтегративного розвитку нацiональної науки та суспiльнополiтичної думки, а сила їхнього впливу на свiдомiсть, громадську думку та психологiю людей, що виходить за межi локального та суто полiтикогуманiтарного значення, була б немалою... Отже, екологiзацiя громадськополiтичної думки повинна стати головною тенденцiєю у полiтицi незалежної України" .
Проблеми екологічної безпеки та інформації набувають усе більшого значення в демократичному суспільстві . Важливим у подоланнi екологiчної кризи є пiдвищення рiвня інформованості політиків і громадськості через популярнi друкованi видання, виступи по радiо та на телебаченнi.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові