Масова комунікація відіграє важливу роль у процесах державотворення та формуванні політики, зокрема такого її молодого напряму, як екологічна політика. Особливої ваги комунікативні процеси в галузі охорони навколишнього середовища набувають під час інтеграції України до європейських структур.
Екологічна політика належить до пріоритетів Європейської Спільноти й у першу чергу поширюється на країникандидати до вступу в ЄС , а також є важливим елементом інтеграції країни до будьяких європейських структур.
Як вважають українські вчені , розвиток економіки й зовнішньоекономічних зв'язків країни, її участь у міжнародному поділі праці та входження до загальноєвропейської системи економічної та екологічної інтеграції значною мірою залежить від того, яким чином, якими засобами й наскільки ефективно вирішується проблема охорони довкілля в країні, наскільки ефективним є її механізм природокористування. З цих позицій розвиток продуктивних сил України можна визначити як екологічно небезпечний. Централізоване управління охороною навколишнього середовища в тому розумінні, до якого ми звикли, стає неефективним у сучасних умовах. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" також потребує нових формулювань, доповнень і уточнень.
Разом з тим, екологічні заходи знаходяться у взаємозв'язку з економічними. Німеччина витрачає на збереження довкілля 1,7 % національного продукту, що становило в 1994 році 14 млрд 424 млн дол. США тільки в західних землях ФРН . Економіка України досягла успіхів у збереженні довкілля лише у зв'язку з вимушеною зупинкою низки виробництвзабруднювачів, що пов'язано насамперед не з екологічними нормами, а важким станом вітчизняної економіки. Нераціональне використання природних ресурсів населенням України пов'язано зі складною фінансовою ситуацією, невиплатою заробітної платні тощо.
"Бідна нація не може бути здоровою. Тільки достатньо високий рівень матеріального добробуту може бути гарантією забезпечення гармонійних стосунків суспільства і природи. У вирішенні цієї багатогранної проблеми вагома роль належить екологічній політиці", – вважають академік НАН України М.І.Долішній та кандидат економічних наук В.С.Кравців . Екологічна комунікація з малозабезпеченими верствами населення за цих обставин малоефективна, адже, як сказав директор служби охорони довкілля Кенії Річард Лікі, "щоб турбуватися про екологію, треба хоча б один раз на день добряче поїсти" . Цитата з промови представника країни, що розвивається, може бути перебільшенням для української дійсності. Проте серед затриманих порушників природоохоронного законодавства факти знищення природних ресурсів із метою забезпечення мінімального життєвого рівня не поодинокі. Вони потребують відповідного врахування в комунікаційних процесах на користь довкілля.
Екологічна політика є важливим фактором підтримки політичної стабільності в країні й надійним інструментом превентивних заходів з її збереження. На думку американських політологів, розпад колишнього Союзу було стимульовано не в останню чергу екологічною катастрофою. "Шкода, яка завдається довкіллю, дорого обійдеться розвитку в майбутньому, а там, де вона породжує рухи громадської непокори, вона перешкоджає політичній стабільності" .
Нині можна говорити про зростаюче значення екологічної журналістики. Використання досвіду зарубіжних колег поряд із традиціями й новаторством українських журналістів є важливою умовою посилення ефективності національних ЗМК у висвітленні екологічних проблем, пропаганди України як рівноправного учасника процесів формування європейської екологічної політики.
За результатами контентаналізів , екологічна політика присутня в пресі, але висвітлюється недостатньо. Насамперед, треба звернути увагу на державних службовців, які створюють групу авторів офіціальної преси. Робота з ними здатна цілеспрямовано підвищити якість висвітлення екологополітичних питань у пресі. Неурядові громадські організації досить пасивно ставляться до контактів з виданнями, котрі досліджено. Отже, спеціальні медіатренінги мають змінити ситуацію на краще.
Болючим питанням є свобода преси та свобода думок журналіста. Фактично в Україні цензури немає, але є тиск, який може призвести до панування самоцензури. Наприклад, під час роботи автора в редакції "Робітничої газети" головний редактор Є.В.БабенкоПівторадні провела відповідну бесіду про недоцільність появи антиатомних матеріалів на сторінках видання. Такі рекомендації чули від своїх керівників і кореспонденти інших видань.
На семінарі "Екологічна журналістика: практика та методологія", що організували проект "Громадянська освіта" в Україні та IREX ProMedia, про схожі проблеми розповіли незалежні журналісти Олександр Ігонін і Сергій Бекета. Вони висвітлюють екологічну тематику на Житомирщині та відзначають низький рівень захищеності журналістів, особливо тих, хто пише на тему екологічної та ядерної безпеки.
Питання про статус вiльного журналiста в Українi залишається вiдкритим. Законодавчi аспекти пропонується розглянути в процесi доповнень до Закону України "Про професійних творчих працівників та творчі спілки" , виносячи цi та iншi аспекти на обговорення як журналiстiв, так i громадськостi.
Оскільки відбувся перехід екології з власне наукової в соціальну сферу, необхідна подальша розробка таких тем, як "екологічна свідомість", "екологічна комунікація" тощо.
Для подальшого становлення екологічної журналістики в Україні варто запровадити обов'язковий курс з екологічної комунікації на факультетах і відділеннях журналістики. "ЮНЕСКО, ЮНЕП та університети повинні постійно доповнювати навчальну програму для майбутніх журналістів з теми охорони природи й розвитку", – підкреслено в Порядку Денному на ХХI сторіччя, що його було прийнято на конференції ООН у Ріо де Жанейро. "Декларацією про навколишнє середовище і розвиток, що розглядалась на конференції, покладається велика відповідальність за його стан на державні структури. Але разом з тим у десятому принципі Декларації відмічено, що екологічні питання найбільш ефективним чином вирішуються при участі всіх громадян і що на національному рівні кожна людина повинна мати відповідну можливість одержання інформації про стан навколишнього середовища, яка є у розпорядженні державних структур".
Необхідно включати до навчальних планів екологічну спеціалізацію, адже, на думку провідних українських та західних учених, наприклад, директора Університету Джона Гопкінса Девіда Еверетта, спеціалізація корисна, бо вона виступає "ефективним способом повідомляти про новини, тому що таким чином є можливість регулярно висвітлювати сфери громадського інтересу" .
Треба включати основні положення з екологічної журналістики до курсів з екології, біології, запровадити семінари з основ підготовки матеріалів з екологічної тематики для державних службовців, студентівекологів тощо, залучаючи при цьому міжнародний досвід. Оскільки плідно розвивається медична екологія та географія, важливо пояснювати вплив забрудненого довкілля на здоров'я людини. Саме тому є іноді доцільним об'єднання екологічних і медичних рубрик у пресі, підготовка міждисциплінарних матеріалів.
Участь військових у вирішенні екологічних проблем та відповідальність за їх створення є важливим питанням сьогодення. А тому набуває нового значення і підготовка військових журналістів, питання охорони довкілля для яких мають стати частиною навчальних програм.
Подальшої розробки потребує і теорія екологічної політики та її практичне застосування. Проведення семінарів з екологічної комунікації для парламентаріїв, урядовців, представників громадських організацій має сприяти залученню цих груп до авторів ЗМК.
Ураховуючи вплив на прийняття рішень саме масовими виданнями, треба зосередити увагу на журналістах, котрі постійно не працюють над висвітленням проблем довкілля, але виступи яких мають авторитет у читачів. Потрібно друкувати довідники для журналістів з актуальних проблем охорони навколишнього середовища, як це, наприклад, робиться в Німеччині .
Для розвитку теоретичної бази екологічної журналістики та підвищення ефективності інформування населення про стан довкілля необхідні відповідні кошти. Екологічна преса навряд чи дочекається їх від держави. А якщо ж так станеться – це одночасно зробить її залежною від чиновників. Треба знаходити альтернативні комерційні джерела фінансування видавничої діяльності, залучаючи для цього досвід інших українських видань. Як виняток, саме для тих видань, котрі користуються популярністю в читачів та активно працюють, особливо в регіонах, необхідно запроваджувати фінансування з місцевих екологічних фондів.
Оскільки паблік рилейшнз відіграє важливу роль у поширенні екологічної інформації, є постійно зростаючим фактором екологічної комунікації, то потрібна подальша теоретична й практична розробка паблік рилейшнз для довкілля.
Екологічні засади мають стати невід'ємною частиною функціонування економіки та політики Української держави.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові