Мотивація доцільності вивчення тих чи інших предметів або тем, безперечно, є складовою будь-якого педагогічного обгрунтування. Та все ж, здається, немає нагальної потреби в глибокому поясненні, чому майбутнім теле-, радіожурналістам, дипломатам, філологам та багатьом іншим фахівцям необхідно приділити пильну увагу роботі з артикуляції голосних і приголосних звуків української мови. Мабуть, виникає цілком закономірна потреба нагадати суть артикуляції, знайти чи дати їй визначення. Цього вимагає від нас логіка насамперед задля того, щоб унеможливити в подальшій роботі різночитання ключового поняття "артикуляція".
Отже, артикуляція (від лат. Articulus - розділ, Articulacio - розчленування, Аrticulare - розділяти) - це система положень, рухів та дій рухливих частин мовного апарату, за допомогою якої утворюється членороздільна, чітка вимова звуків у мовленнєвому потоці.
Творення людиною будь-якого звуку відбувається лише за умови певного положення язика, губів, нижньої щелепи, гортані тощо. Напевно, тому артикуляцію розглядають ще і як спосіб вимовляння мовцями всіх звуків у процесі мовлення, і як передумову правильного звукотворення. Це цілком справедливо, але потрібно було б розмежувати деякі поняття задля того, щоб уникнути плутанини. Так, відразу слід звернути увагу на те, що артикуляція і вимова не є те саме, оскільки вимова, окрім артикуляції, містить у собі ще й нормативність власне вимови, наголошення (орфоепії).
Кожній мові притаманна своя система артикуляції, свій спосіб членороздільного вимовляння звуків. Тому цілком закономірним явищем є те, що одна й та сама літера в різних мовах має різне звучання, наприклад, звук "І" має різну артикуляцію, отже й різне звучання в різних мовах світу. На якість останнього впливають і фонетична система, притаманна тій чи іншій мові, і типові положення рухливих частин мовного апарату, що властиві їй та визнаються нею відповідними нормі, і емоційна забарвленість мовлення та багато інших чинників.
Отже, артикуляція - це робота рухливих частин мовного апарату, це спосіб вимови звуків у процесі мовлення, який певною мірою зумовлює якість вимови, зокрема таких її складових, як чіткість, певність, активність, членороздільність, виразність.
Вимова голосних і приголосних звуків української мови має тенденцію до вертикальної артикуляції, яка утворюється шляхом округлення, передусім, голосних звуків. За положенням губів, вони всі так чи інакше наближені до "кола" (звук "О"). Навіть голосний "І" має помітне вертикальне оформлення, на відміну від російської мови, в якій він так само, як й інші звуки артикулюється горизонтальним положенням губів.
Розглянемо, як саме в українській мові артикулюються голосні звуки.
А - чистий голосний заднього ряду, низького піднесення спинки язика. Під час вимови нижня щелепа відчутно опускається, розімкнення рота сягає відстані, не меншої двох пальців, покладених один на одного. Губи притиснені до зубів, активної участі в артикуляції не беруть. Водночас тенденція наближення до "кола" є цілком помітною.
О - голосний звук заднього ряду, середнього ступеня піднесення спинки язика. Під час вимови нижня щелепа опущена трошки менше ніж при артикуляції голосного "А". Губи активні, витягнуті вперед, округлені. Це один із найтиповіших голосних звуків української мови, який завжди залишається собою, ніколи не змінюється на "А", як, наприклад, у російській мові. Він зручний для співу, дозволяє легко округлити звук і завдяки простоті артикуляції "О" зробити його природним і водночас окультуреним. Напевно, зокрема і ним твориться невмируща слава мелодійності й чарівності нашої солов'їної мови.
У - голосний заднього ряду, високого ступеня піднесення спинки язика. Під час вимови нижня щелепа опущена ще менше ніж при артикуляції голосного "О".
Е - голосний переднього ряду, низького ступеня піднесення спинки язика. Губи притиснені, але краї відірвані від зубів, значної активності не виявляють. Під час вимови нижня щелепа опускається.
И - голосний переднього ряду, підвищеного середнього ступеня піднесення спинки язика. Губи під час вимови притиснені, але краї відірвані від зубів. Рот розкритий, але трошки округлений, відстань між зубами не більша кінчика мізинного пальця. Нижня щелепа опускається трошки менше ніж при артикуляції голосного "Е".
І - голосний переднього ряду, високого піднесення спинки язика. Під час вимови нижня щелепа ледве опускається (ще менше ніж при артикуляції "И"). Губи притиснені, але краї відірвані від зубів, ледве помітно округлені.
Є - йотований (з додатком "Й"), пом'якшений голосний переднього ряду середнього ступеня піднесення. Кінчик язика активний, робить швидкий рух знизу вгору, ледве торкаючись твердого піднебіння в районі задньої стінки передніх верхніх зубів, завдяки чому, власне, і відбувається йотування. Губи під час вимови притиснені, але краї відірвані від зубів. Рот розкритий на відстані кінчика мізинного пальця.
Ї - йотований голосний переднього ряду, середнього ступеня піднесення. Кінчик язика активний, робить швидкий рух знизу вгору, ледве торкаючись твердого піднебіння в районі задньої стінки передніх верхніх зубів. Губи під час вимови притиснені, але краї відірвані від зубів. Рот розкритий на відстані кінчика мізинного пальця.
Ю - йотований голосний заднього ряду, середнього ступеня піднесення. Кінчик язика активний, робить швидкий рух знизу вгору, ледве торкаючись твердого піднебіння в районі задньої стінки передніх верхніх зубів. Губи активні під час вимови, відірвані від зубів і витягнуті вперед, як при артикуляції "У".
Я - йотований голосний заднього ряду, середнього ступеня піднесення. Кінчик язика активний, робить швидкий рух знизу вгору, ледве торкаючись твердого піднебіння в районі задньої стінки передніх верхніх зубів. Нижня щелепа відчутно опускається. Губи притиснені до зубів, активної участі в артикуляції не беруть.
Для формування правильної артикуляції голосних звуків української мови необхідно проводити методично вивірений артикуляційний тренінг. Для цього пропонується кілька варіантів табличок голосних:
1. О - У - Е - І - И - А.
2. І - Е - А - О - У - И.
3. А - О - У - Е - И - І.
4. Е - И - І - А - О - У.
5. Ю - Ї - Є - Я - І - И.
6. Я - Є - Ю - Ї - І - И.
7. І - И - Ї - Є - Ю - Я.
8. І - Ї - Е - Є - У - Ю.
9. И - Ї - Е - Є - А - Я.
У першому з них розміщення голосних у табличці відповідає принципу наближеності до "кола". З нього бажано починати формування правильної артикуляції голосних звуків української мови.
Друга табличка є найбільш відомою, поширеною, а тому зручною для роботи над уже сформованими на основі "кола" голосними звуками та приєднанням до них різних приголосних звуків української мови.
Третій варіант складає сукупність голосних заднього ряду (а-о-у) та переднього (е-и-і), розміщених за принципом від низького до високого піднесення спинки язика під час їх вимови.
Четверта табличка являє собою ту саму сукупність, що і третя, але розташовану в такому порядку: спочатку йдуть голосні переднього ряду, а потім заднього.
П'ятий варіант використовується здебільшого для роботи над йотованими голосними звуками. Він теж побудований за принципом їхньої наближеності до "кола".
Шоста табличка передбачає роботу переважно над йотованими голосними звуками, але трохи ускладнену хаотичністю їх розміщення.
У сьомому варіанті звуки розташовано у порядку межування голосних звуків заднього і переднього рядів.
Восьма і дев'ята таблички побудовані на межуванні чистих голосних із йотованими.
Порядок роботи над артикуляцією за поданими вище табличками та розташування в них голосних доцільно змінювати, щоб активізувати увагу та сконцентрувати її на особливостях артикуляції кожного окремого звуку.
Тепер розглянемо приголосні звуки та особливості їх артикуляції.
Б - дзвінкий, П - глухий. Їх об'єднує те, що разом вони належать до групи губних зімкнених приголосних. Це означає, що в їх артикуляції головну роль відіграють губи. У цілому вона складається з двох етапів - зімкнення і розімкнення губів. Після першого з них відбувається натиск повітря, після другого - він миттєво закінчується. Язик у цьому участі не бере, піднебіння - підняте. У звучанні їх є певні відмінності. Так, "Б" звучить більш напружено, дзвінко і твердо, а "П" - глухо, м'яко і невимушено. Слід зазначити, що напруженість і дзвінкість створюються голосовими зв'язками, а м'якість і невимушеність - губами і диханням. Тому приголосний "П" створюється меншим натиском повітря, аніж "Б".
М - губний зімкнений сонорний приголосний. Артикулюється він теж губами. Натиску повітря і напруження голосу не потребує. Відрізняється від попередніх губних приголосних опущенням м'якого піднебіння, що відкриває тим самим прохід до носової порожнини та створює домішок носового звучання.
В - сонорний, Ф - глухий. Їх об'єднує те, що разом вони належать до губних щілинних приголосних. Артикулюються зближенням губів до утворення вузької щілини, через яку виходить струмінь повітря. Язик у цьому участі не бере, м'яке піднебіння підняте, прохід у носову порожнину закрито. Різниця в їх артикуляції полягає в тому, що "Ф" артикулюється шляхом зближення нижньої губи з зубами, при цьому утворюється щілина трохи більша аніж в артикуляції "В".
Д - дзвінкий, Т - глухий. Вони належать до групи зубних зімкнених приголосних. Артикулюються торканням кінчика язика внутрішньої сторони передніх верхніх зубів та альвеол. Губи пасивні, м'яке піднебіння опущене, прохід до носової порожнини відкрито. Різницю в звучанні цих приголосних створює вібрація голосових зв'язків, що має місце в артикуляції "Д".
Н - сонорний зубний зімкнений приголосний. Артикулюється, як і попередні "Д", "Т", торканням кінчика язика передніх зубів та альвеол. За рахунок більшої площини торкання язика та водночас відповідного опущення м'якого піднебіння він отримує специфічне носове звучання.
С - глухий щілинний, З - дзвінкий щілинний, Ц - глухий зімкнено-щілинний. Вони належать до групи зубних приголосних. Артикулюються напіввідкритими губами, зуби при цьому розімкнені на відстань 1-2 мм. М'яке піднебіння підняте, отже, прохід до носової порожнини закрито. Язик виконує приблизно такий самий рух, як і під час артикуляції "Д", "Т", з тією різницею, що в артикуляції "С", "З" він не торкається піднебіння, а утворює щілину між ним і передньою частиною спинки язика. Істотна різниця в звучанні цих приголосних створюється голосом. Голосові зв'язки в артикуляції "С" ледве напружені, а в "З" - знаходяться в стані вібрації. Артикуляція "Ц" складається з двох елементів - торкання боковими краями кінчика язика та утворення в результаті його щілини, що і створює певний колорит звучання "Ц".
Ж - дзвінкий, Ш - глухий, Й - сонорний. Усі три належать до групи щілинних передньопіднебінних приголосних. Артикулюються шляхом утворення щілини, як і "С","З", з тією різницею, що кінчик язика не підіймається так високо, від чого канал, що утворюється спинкою язика, є значно ширшим. Струмінь повітря спрямовується на передні різці верхнього ряду. Зуби при цьому розімкнені на відстані 1-2 мм, м'яке піднебіння підняте. Різницю звучання "Ш" і "Ж" створюють голосові зв'язки, а "Й" - домішок носового звуку, що з'являється внаслідок зменшення щілини при піднятті бокових частин та спинки язика. При артикуляції "Ш" голосові зв'язки ледве напружені, "Й" знаходяться у стані легкої вібрації, а "Ж" - більш активної вібрації. До того ж, при артикуляції "Ж" щілина, що утворюється передньою частиною язика, є меншою, тобто вужчою, а тому він потребує менших витрат повітря, аніж "Ш".
Дз, Дж - африкати, що утворюються дзвінкими зубними (Д, з) та передньопіднебінними (Д, ж) приголосними звуками української мови. Як Дз, так і Дж належать до групи зімкнено-щілинних звуків. Артикуляція їх відображає не кожен складовий звук окремо, а їх злиття в один. Ця спільна риса має місце в артикуляції обох фонем, а ще спільним у них є базова основа - твердий "Д", який додає їм домішок початкового носового звучання. Різницю артикуляції "Дз" і "Дж" складає другий елемент - при цьому кінчик язика торкається передніх зубів нижнього ряду, але плавно переходить до верхніх альвеол, що й утворює щілинне звучання злитого "Дз".
Другий елемент артикуляції "Дж" зумовлений специфікою другої частини цієї фонеми. Отже, зімкнення відбувається не на передніх зубах та альвеолах, а значно вище - на твердому піднебінні, де утворюється звук "Ж".
Ч, Щ - глухі передньопіднебінні звуки, що належать до групи зімкнено-щілинних приголосних. Артикулюються шляхом торкання альвеол кінчиком язика, після чого в центральній його частині утворюється щілина.
Артикуляція "Щ" відрізняється від "Ч" тим, що під час її відбувається зімкнення з подальшим сковзанням та ледве помітним просуванням уперед бокових країв передньої частини язика. В обох випадках губи відірвані від зубів, висунуті вперед, зуби розімкнені, м'яке піднебіння підняте, носова порожнина закрита. Струмінь повітря спрямовується на альвеоли, що знаходяться над передніми зубами верхнього ряду. Сукупність усіх цих елементів і створює специфіку звучання українських "Ч" та "Щ", що відрізняється від артикуляції та вимови цих приголосних в інших мовах. Зокрема, у російській вони трохи пом'якшені, тимчасом як українські "Ч" та "Щ" завжди звучать твердо без будь-яких пом'якшень.
Р - передньопіднебінний сонорний зімкнено-щілинний приголосний, що вирізняється характерним дрижанням, яке створюється внаслідок вібрації кінчика язика під струменем повітря при розкритому роті. Губи трошки заокруглені та все ж активної участі в артикуляції вони не беруть.
Л - зубний сонорний щілинний приголосний. Його артикуляція складається із розімкнення губів та змички кінчика язика з внутрішньою поверхнею передніх зубів верхньої щелепи. Струмінь повітря при цьому проходить крізь бокові щілини, які утворюються внаслідок опускання бокових країв язика. Напевно саме тому цей приголосний інколи називають ще боковим сонантом.
Ґ - дзвінкий, проривний, К - глухий. Обидва вони належать до групи зімкнених задньоротових приголосних, а тому мають і подібну артикуляцію. В обох випадках губи розімкнуті, активної участі в артикуляції не беруть. Спинка язика піднімається, боковими краями торкається м'якого піднебіння. При артикуляції "Ґ" вона піднімається трохи вище аніж при артикуляції "К". Таким чином щілина, що утворюється внаслідок цього, зменшується і струмінь повітря, прориваючи її, утворює специфічний дзвінкий звук із домішкою носового відлуння.
Г - дзвінкий, Х - глухий. Разом належать до групи щілинних задньоротових приголосних звуків української мови. В артикуляції їх теж є спільні елементи. Так, губи в обох випадках активної участі не беруть, але вони розімкнені. Спинка язика піднята, кінчик його опущений до нижніх зубів. Водночас "Г" вважають горловим звуком та більш глибинним порівняно з "Х", а тому "Г" вимагає більшого струменя повітря. Внаслідок цього і створюється специфічне звучання кожного з цих звуків.
Вправа 1. Членороздільно вимовляйте дзвінкі приголосні звуки української мови: Б - Д - Дз - З - Дж - Ж - Г - Ґ. Повторіть вправу 8-10 разів, при цьому постійно стежте за правильністю артикуляції.
Вправа 2. Членороздільно вимовляйте глухі приголосні звуки української мови: П - Ф - Т - Ц - С - Ч - Ш - К - Х. Повторіть вправу 8-10 разів, при цьому постійно стежте за правильністю артикуляції.
Вправа 3. Членороздільно вимовляйте пари дзвінких і глухих приголосних звуків української мови: Б - П, В - Ф, Г - К, Г - Х, Д - Т, Ж - Ш, З - С. Повторіть вправу 8-10 разів, при цьому постійно стежте за правильністю артикуляції.
Вправа 4. Членороздільно вимовляйте сонорні приголосні звуки української мови: М - В - Н - Р - Л - Й. Повторіть вправу 8 -10 разів, при цьому постійно стежте за правильністю артикуляції.
Вправа 6. Членороздільно вимовляйте губні приголосні звуки української мови: М - Б - П - В - Ф.
Вправа 7. Членороздільно вимовляйте зубні приголосні звуки української мови: Н - Д - Т - Ц - З - С - Дз. Повторіть вправу 8-10 разів, при цьому постійно стежте за правильністю артикуляції.
Вправа 8. Членороздільно вимовляйте передньопіднебінні приголосні звуки української мови: Р - Ч - Ш - Ж - Й - Дж. Повторіть вправу 8-10 разів, при цьому постійно стежте за правильністю артикуляції.
Вправа 9. Членороздільно вимовляйте задньоротові приголосні звуки української мови: Ґ - К - Г - Х. Повторіть вправу 8 - 10 разів, при цьому постійно стежте за правильністю артикуляції.
Вправа 10. Членороздільно вимовляйте шиплячі приголосні звуки української мови: Ш - Ч - Ж - Дж. Повторіть вправу 8-10 разів, при цьому постійно стежте за правильністю артикуляції.
Вправа 11. Членороздільно вимовляйте свистячі приголосні звуки української мови: С - Ц - З - Дз. Повторіть вправу 8-10 разів, при цьому постійно стежте за правильністю артикуляції.
Вправа 12. Подані нижче скоромовки спочатку прочитайте вголос у повільному темпі. Стежте за правильністю артикуляції. Потім спробуйте прискорити темп мовлення.
1. Бігла баба босоніж, бо згубила бідна ніж.
2. Піп зібрав копу кіп, його звали Прокіп.
3. Водовоз возить возом воду із водопроводу.
4. Федір грає у футбол, а фіранки ловлять гол.
5. Де хата не метена, там дівка не плетена.
6. То де ж про таке диво довідався Данило.
7. Тепер у Гофійки аж три копійки та два червінця і повні вінця.
8. Глибше зореш - більше збереш.
9. Ґава на ґанку ґудзик згубила.
10. Зоряний час Зоряни збіг ніби сонце під хмари.
11. Засвітить сонце і в наше віконце.
12. Коси коса, поки роса, а як роса впаде додолу, то ми підемо додому.
13. На чужому коні не наїздишся, чужим добром не нахвалишся.
14. Хто в темряву дивиться, той од світла кривиться.
15. Йосип, Йосип, Йосипенко прийшов в гості до Пилипенка.
16. Біжать качки до ставочку, а за ними стара квочка.
17. Яблучко від яблуньки недалеко відкотиться.
18. Бідняцька цнота краща від панського злота.
19. Добре було б взяти в дорожку пиріжки з горошком.
20. У Щедрий вечір щедрувати - щастя людям дарувати.
Отже, майбутнім теле-, радіожурналістам так само, як і всім тим студентам, чия подальша професійна діяльність буде пов'язана з публічним мовленням, слід більше займатися подібними вправами. Правильна артикуляція не з'являється сама по собі, вона потребує цілеспрямованої і методичної роботи, у процесі якої правильні рухи мовного апарату відпрацьовуються до автоматизму. Лише постійна копітка робота здатна забезпечити мовцям членороздільну вимову, адже практичну роботу з артикуляції недарма вважають передумовою вдосконалення усного мовлення людини.
Таким чином, проблемі формування і вдосконалення навичок артикуляції голосних і приголосних звуків української мови слід приділити пильну увагу в процесі вивчення дисциплін мовленнєвого циклу, зокрема таких як "Основи красномовства", "Риторика", "Ораторське мистецтво", "Культура мови", "Техніка мовлення" тощо.
1. Єлісовенко Ю. П. Практичне опанування риторики засобами театральної педагогіки // Педагогіка і психологія професійної освіти. - 1998. - № 4. - С. 200 - 207.
2. Єлісовенко Ю. П. До питання про місце та роль культури і техніки мовлення в системі професійної підготовки вчителя мистецтва // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка: Сер. Педагогіка. - 1999. - № 2. - С.52 - 56.
3. Єлісовенко Ю. П. Корекція неорганічних вад мовлення (з досвіду театральної педагогіки) // Дефектологія. - 2001. - № 2. - С.41 - 43.
4. Пономарів О. Д. Культура слова: Мовностилістичні поради. - К., 1999.
5. Шевченко Л. Ю., Різун В. В., Ли- сенко Ю. В. Сучасна українська мова: Довідник / За ред. О. Д. Пономарева. - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: Либідь, 1996. - 320 с.
6. Ющук І. П. Практичний довідник з української мови. - К.: Рідна мова, 1997.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові