Нині, на самому зламі століть і тисячоліть, на межі епох, не тільки настав довгоочікуваний час відродження національної культурної спадщини, а й актуалізувалося питання про підвищення загальнориторичного рівня культури суспільства. Зокрема це стосується тих, від кого насамперед залежить інтелектуальне та духовне здоров"я мікро- і макросоціуму — політиків, педагогів, журналістів та ін.
Для сучасних студентів Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка значення поновлення курсу риторики як науки і мистецтва переконуючої комунікації важко переоцінити. Проте цьогорічні наші випускники вже не матимуть такої корисної для своєї подальшої творчої роботи нагоди ознайомитися з риторикою як наукою про закони управління мисленнєво-мовленнєвої діяльності та теорією ораторського мистецтва (мистецтва красномовства). І це через непередбачливість такого курсу навчальним планом нашого Інституту.
Тим часом риторика, що визначається сьогодні як комплексна наука й інтегрує в собі ряд суміжних дисциплін — логіку, філософію, психологію, лінгвістику, літературознавство, етику, сценічну майстерність та ін., розвиває в молодій людині цілу систему особистісних якостей, а саме: культуру мислення (самостійність, самокритичність, глибину, гнучкість, оперативність, відкритість мислення, ерудицію); культуру мовлення (правильність, виразність, ясність, точність, стислість, доцільність); культуру поведінки (увічливість, тактовність, коректність, розкутість); культуру спілкування (повагу до співрозмовника через вивчення його інтересів, управління поведінкою аудиторії, залучення однодумців, відповідальність за своє слово); культуру виконавської майстерності (виразність і доцільність жестів, поз, міміки, поглядів, правильність дикції та інтонації) тощо.
Проблема виховання культури риторичної особистості майбутніх журналістів сьогодні не менш актуальна, ніж для майбутніх педагогів, оскільки перед сучасною журналістикою з усією гостротою постала проблема відповідальності за слово, за те, які ідеї нестиме у суспільство інформаційна еліта (в значенні найобдарованішої частини інтелектуально-духовної еліти). Зважаючи на її особливу місію — забезпечувати суспільство формуванням світоглядних позицій, ціннісних орієнтації, суспільних ідей, власних переконань людей тощо — надзвичайно небезпечно недооцінювати важливу роль мас-медіа з їхнім могутнім впливом на масову свідомість, громадську думку, соціальні інститути, органи управління.
Ораторське мистецтво майбутніх журналістів (як і загалом спеціалістів гуманітарного профілю) має розглядатися як на основі аналізу теорії й історії мистецтва красномовства, так і на основі художнього читання, методики виразного читання тощо. А сама майстерність ритора полягає у володінні живим усним словом як засобом багатоманітного і різноспрямованого впливу на комунікативну аудиторію. Вона має грунтуватися на глибинному знанні матеріалу промови, засвоєнні досвіду найкращих ораторів минулого і сучасного, досконалому володінні державною літературною мовою, знанні позамовних аспектів ораторської майстерності.
Звичайно ж, така корисна й цікава робота буде ефективнішою, якщо у значної кількості студентів виявляться ораторські здібності — комплекс певних рис особистості, що визначають її схильність до ораторського мистецтва, тобто до побудови та виголошення промови перед тією чи іншою аудиторією (для майбутніх журналістів це і читачі, і слухачі, і глядачі).
Ораторські здібності визначаються загальнокультурним рівнем промовця у поєднанні з певними психологічними характеристиками його особи (так, наприклад, ораторські здібності майбутніх радіожурналістів включають бездоганного мовного апарату, доброї артикуляції тощо, а для ораторських здібностей тележурналістів винятково важливими є також приваблива зовнішність, комунікабельність, почуття смаку, такту, особливо при невербальному спілкуванні та ін.). До того ж, зважаючи на можливі ситуаційні чи настроєві зміни в комунікативній аудиторії (особливо це помітно під час так званих "прямих ефірів" на радіо і телебаченні), важливе значення для майбутнього журналіста має не лише ретельно продумана композиція виступу з урахуванням інтелектуального та емоційного рівня аудиторії, а й здатність до миттєвого реагування на ці зміни.
Методична підготовка до такого курсу з урахуванням специфіки обох спеціальностей Інституту журналістики — "журналістика" й "видавнича справа та редагування" — безумовно потребує певної відповідальності від науковця-педагога, що візьметься за цю справу. Передусім така робота вимагатиме для її успішного здійснення не тільки серйозного ставлення, а й справжньої залюбленості в "царицю душ та княгиню мистецтв", за образним виразом Феофана Прокоповича, а також нестримного бажання співпрацювати з молодими людьми, наполегливо допомагаючи їм і щиро радіючи їхнім успіхам у розкритті своїх творчих здібностей.
Попри всі можливі труднощі сподіватимемось на наставницьку підтримку (а для мене безсумнівним авторитетом є перша жінка-ритор сучасної України професор Сагач Г.М., ученицею якої я маю честь називатися) та Божого благословення на підготовку курсу "Основи риторики" для студентів нашого Інституту обох відділень та обох спеціальностей.
Запропонована на 2000/2001 навчальний рік програма нового нормативного курсу "Основи риторики" із циклу "Основи публіцистичного мовлення" розрахована на студентів-журналістів ІІІ курсу. Ця ж програма стане основою спецкурсу за вибором (або факультативу) "Основи ораторського мистецтва журналіста" (чи "Основи риторичної культури журналіста") для всіх бажаючих студентів старших курсів, аби й вони не були позбавлені можливості набути певних професійних знань, навиків і умінь у царині риторики.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові