Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Національна ідея в публіцистиці 90-х років

С. В. Гришинa

Із здобуттям незалежності для публіцистів немає заборонених тем - вони можуть правдиво говорити про те, що бачать, при цьому не побоюючись, сподобається це комусь чи ні. Особливої актуальності набула тема розгляду національної ідеї. Ця проблема не нова, про неї вже говорили відомі філософи - це і соціологічно-емпіричні аналізи Маркса Вебера, і категорії Курта Гюбнера ("історична система правил", "історична множина системи"). Аналіз національної ідеї у публіцистиці 90-х років відзначається тим, що до цього поняття додається слово "українська" - "українська національна ідея" чи "національна (українська) ідея" [1-9].

Історично національна ідея спливає на поверхню суспільно-політичного життя, як правило, у зв'язку із загостренням державотворчих питань. Наприклад, у Німеччині вона набула актуальності під час долання народом політичної роздрібненості; у Франції - на слов'янських землях; в Італії - тоді, коли під загрозу ставилися питання суспільної єдності, національного визволення, виживання нації. В Україні ж питання національної ідеї - традиційне. Здобуття незалежності й спричинило чергове його загострення. Негативним чинником тут можна назвати хіба що виникнення слів-штампів, які зовсім не приваблюють читача ("парад суверенітетів", "єдиний народ", "розтиначі"...)

Спочатку публіцисти основну увагу зосереджують лише на правомірності існування національної ідеї як такої (майже вся публіцистика 1986 - 1991 років на цю тематику). Вона ототожнюється із "незалежністю", "свободою" нашої держави.

Після того як питання свободи і незалежності України вже не обговорюється, а сприймається як належне, проблематика "національної (української) ідеї" публіцистами спрямовується в інше русло - дискусії щодо її значення і складових. Із цього приводу розглянемо статті науковців і літературознавців: Ф. Канака, Р. Піча, В. Лісового,

А. Москаленка, І. Драча, О. Тимошенка, В. Пустотіна. Усі вони по-своєму розуміють національну (українську) ідею. Для Ф. Канака вона виступає:

- "одним з найпотужніших інтегративних чинників і спонук масової творчості, зокрема, як гарант державного суверенітету;

- підгрунтям державотворення;

- в ній є елементи поняття і власне ідеї, соціально-психологічний і етнокультурний зміст" [1].

Для Р. Піча вона є:

- "елементом феноменології національної свідомості як внутрішньої ідентифікації з національною особливістю" [2].

Василь Лісовий вважає, що вислів "національна ідея" застосовують у трьох основних значеннях:

- "цим висловом позначають важливу для суспільства ідею будь-якого змісту, щодо якої існує згода більшості громадян;

- ідею нації;

- особливості національної свідомості" [3].

Іван Драч уважає, що "концентрація національної ідеї, насиченість, густота" - це:

- "рівень патріотизму на душу населення;

- державотворча функція"; додатково:

- "у Києві з чотирьох мешканців - троє українців, а українську мову коли почуєш, то озираєшся - майже завжди хтось із твоїх знайомих" [4].

Для А. Москаленка "незмінною складовою української національної ідеї є ідея державної незалежності. Іншою складовою української національної ідеї розглядається ідея самодостатньої цінності людської особистості" [5]. В. Пустотін також уважає, що це поняття означає самосвідомість [6]; О. Тимошенко - духовне відродження [7].

Очевидно, що вже нема потреби говорити про значення національної ідеї, її складові. Ця ідея наскрізь проходить у розглянутих статтях науковців: "Національна (українська) ідея має передусім практичне (ідеологічне) призначення" [3]; "Найактуальнішим завданням теоретичного аналізу національної ідеї є розробка її аспектів, пов'язаних зі стратегією національного порятунку, національного виживання, національного поступу" [1]. На нашу думку, проблему української національної ідеї надалі потрібно аналізувати за такими показниками:

- історіографія - відновлення зв'язку часів, культурної, духовної спадковості (етнічні корені, мова, писемність, мистецтво, фольклор);

- економічний, внутрішньополітичний розвиток країни;

- геополітичне становище України - формування ефективної зовнішньої політики;

- Україна і Росія: аналіз сумісності й несумісності національних інтересів країн.

Історіографічний, політичний і економічний аспекти у вивченні української національної ідеї.

Якщо говорити про перевагу історіографічного аспекту у вивченні публіцистами національної (української) ідеї, варто згадати книжку Оксани Забужко "Філософія української ідеї та європейський контекст: франківський період"[10]. Твір вирізняється джерельною основою: авторка ввела чимало європейських текстів, присвячених темі нації та національної свідомості. Забужко дає широку панораму національних ідей - у Східній, Центральній та Західній Європі, а також показує ідейну атмосферу, в якій розгорталося становлення нації і національної свідомості.

Слід також згадати трилогію Віталія Карпенка, колишнього головного редактора газети "Вечірній Київ" - "Поодинці вмирають, виживають - гуртом" [11], "Як повернути манкурту пам'ять" [12], "На нашій не своїй землі…" [13]. У цих книгах зібрані сотні статей, які протягом кількох років із номера в номер друкувалися у "Колонці головного редактора". Часто - це палкі відгуки на злобу дня, гостра полеміка з противниками української національної ідеї та Української національної держави. Про те, що переважає тема "української національної ідеї", найперше свідчать заголовки передових статей: "Нація і націоналізм", "Національна держава і державна нація" [12, 16], "Душа нації - дух народу" [12, 20]; відповідна лексика.

Публіцистику В. Карпенка можна віднести до другого розділу запропонованої нами схеми розгляду проблеми національної ідеї (політично-економічне становище України) і визначити основні її напрями:

- критика мафіозних кіл;

-корумпованість деяких владних структур;

- внутрішньополітичне становище України;

- проблеми вітчизняного виробника;

- економічні реформи;

- соціальне становище населення.

Наприклад, у статті "Велика гризня. Передвиборна" [14] публіцист відображає розходження між політиками, протистояння політичних сил у суспільстві. Він стверджує, що такі суперечки розтинають пострадянське суспільство України на шматки і об'єднують політиків у ворожі одне одному угруповання. А через це виходить так, що соціально-економічні проблеми замість того, щоб дістати розв'язання, стають приводом до політичних та ідеологічних розмежувань, взаємних звинувачень.

У статті "Перша передвиборна комедія. На сцені - нардепи, режисери - за лаштунками" [15] Віталій Карпенко порушує дуже актуальну, гостру тему - поширення політичних підробок, яке надає можливість політиканам видавати своє угодовство, запроданство, українофобство за боротьбу за громадянські права, краще життя населення. Він хоч і занадто емоційно, але об'єктивно показує як політики (праві чи ліві) альтернативні тлумачення перекладають мовою політичних гасел.

Висновок, який публіцист робить із цих та подібних статей, однозначний - усі ці проблеми виникають через те, що в країні не вирішуються економічні, політичні, культурологічні, наукові й психологічні питання. Тому він у своїй трилогії, безумовно, звертається до економічного розвитку нашої держави ("Крук крукові око не виколює, або хто киян грабує, а хто грабіжників покриває" [13, 25], "Хто розкрадає Україну" [13, 26], "Україні підтинають крила" [13, 36], "Рішуча фраза і мляве діло" [13, 46], "Тринькають пани гроші. Не свої - наші" [13, 56]). Так, у статті "Україні підтинають крила" для того, щоб відповісти на безліч "чому" ("чому, маючи чудову, загартовану в боротьбі з тоталітаризмом інтелігенцію, працьовитий, волелюбний народ, Україна хронічно буксує?", "чому так стрімко падає наш престиж на міжнародній арені?"), автор наводить приклади негосподарського ставлення влади до вітчизняного авіаційного заводу "Авіант": "Виробництво почало занепадати. Далі гірше: завдяки рідному урядові проблема взаєморозрахунків між Росією і Україною була вирішена через так званий взаємозалік. Україні зарахували гіпотетичні борги за енергоносії, а Росії натомість списали реальну заборгованість за конкретну продукцію. Так зароблені "Авіантом" кошти вилетіли в газову трубу, хоч того газу заводчани і не нюхали… Цілеспрямований розвал потужного заводу був помітний уже й не фахівцям" [13, 36].

Із кількох наведених прикладів стає зрозумілим, що висновок, зроблений раніше автором статті, правильний: доцільніше обговорювати не саме значення, історію, складові поняття "національна ідея", а визначити конкретні шляхи та засоби самоутвердження нації.


1. Канак Ф. Національна ідея у її втіленнях // Розбудова держави. - 1998. - № 7-8. - С. 40-47.
2. Піч Р. Національна ідея з погляду науки // Український світ. - 1995. - № 1-3. - С. 17-18.
3. Лісовий В. // Сучасність. - 2000. -- № 4. - С. 43-63.
4. Драч І. Чи працює українська національна ідея? // Український світ. - 1995. -- № 1-3. - С. 3-4.
5. Москаленко А. Вступ до журналістики.- К.: Школяр, 1997. - С.236.
6. Тимошенко О. Національна ідея як філософсько-культурна парадигма духовного відродження України // Філософська думка. - 1999. - № 1-2.
7. Пустотін В. Самосвідомість нації // Розбудова держави. - 1993. - № 3.
8.Касьянов Г. Теорії нації та націоналізму.- К.: Либідь, 1999.
9. Поппер К. Злиденність історизму.- К.: Абрис, 1994.
10. Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст: франківський період. - К., 1993.
11. Карпенко В. Поодинці вмирають, виживають - гуртом. - К.: Вечірній Київ, 1995.
12.Карпенко В. Як повернути манкурту пам'ять.- К.: Вечірній Київ, 1997.
13. Карпенко В. На нашій не своїй землі. - К.: Вечірній Київ, 1998.
14. Карпенко. В. Велика гризня. Передвиборна // Вечірній Київ. - 1997. - 12 груд. - С. 1.
15. Карпенко В. Перша передвиборна комедія. На сцені - нардепи, режисери - за лаштунками // Вечірній Київ. - 1997. - 23 вер. - С. 1.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові