Ласкаво просимо

Практикум до теми "Інформаційне суспільство"

Тема "Інформаційне суспільство" є однією з ключових у навчальному курсі "Інформаційна політика", який пропонується магістрам та спеціалістам Інституту журналістики.

Методологічна особливість цього курсу полягає в тому, що студентська аудиторія вже добре обізнана з основними інформаційними дефініціями, має первісний практичний досвід (виробнича практика тощо) і певні враження від інформаційних реалій. Тому, осмислюючи під час заняття інформаційну проблематику, аудиторія підсвідомо теж прагне висловитися. Однак її міркування потребують систематизації і пояснення: чому відбуваються ті чи інші явища у вітчизняному медіа-просторі?

Щоб активізувати базисний потенціал аудиторії, вже на першому етапі вивчення заявленої теми доцільно провести письмове експрес-опитування. Питання має бути незатеоретизованим, стислим і промовистим, таким, що зачіпає за живе, спонукає до відвертості й зацікавленості. Як-от: "За віщо вбивають журналістів?" Певна провокаційність тут доречна, бо тенденція журналістських убивств, на жаль, посилюється і є непривабливою ознакою процесу становлення інформаційного суспільства в Україні.

Другий (і найвідповідальніший) етап вивчення теми - аналіз результатів опитування. Важливо з усього емоційно-емпіричного потоку виділити і класифікувати ті фрагменти студентських відповідей, які характеризують суть поняття "інформаційне суспільство". Використання міркувань аудиторії дає можливість подати це поняття жваво і доступно.

Досвід опитування засвідчує, що класифікація проблем, які хвилюють студентів-журналістів, здебільшого є типовою: свобода слова, прозорість влади, захищеність журналіста тощо.

Причини вбивств журналістів студенти насамперед пов'язують із відсутністю свободи слова: журналістів убивають як носіїв інформації; убивства замовляють ті, хто остерігається інформаційного розслідування, оприлюднення невигідних фактів. Завдання викладача полягає в тому, щоб розширити межі уявлення аудиторії про заявлену проблему, надати їй відтінок глобальності, акцентуючи увагу на таких аспектах: 1. Журналіст, по суті, стоїть на перехресті боротьби прозорості з авторитарністю. 2. Журналістика - один із важелів утвердження інформаційного суспільства.

Тут доречно повести мову на тему: що таке інформаційне суспільство? Визначень існує чимало. Акумулюючи їх, можна зробити такий висновок. Інформаційне суспільство - це відкрите, громадянське суспільство, насичене передовими технологіями і спрямоване на інтеграцію у світовий інформаційний простір. Кожен сегмент цього визначення має глибокий зміст і заслуговує окремого обговорення. Однак варто більше зосередитися на іншому: наскільки інформаційним є українське суспільство?

Щоб розмова була системною, її слід проводити за певною схемою. 1. Чи здатне наше суспільство сприймати зміни, усвідомлювати і виправляти свої помилки? 2. Чи домінує в ньому критичне мислення, що передбачає існування опозиційних ЗМІ? 3. Чи існує практика використання діалогу під час конфліктних ситуацій? 4. Чи наявні в нас конкуруючі організаційно-управлінські центри та комунікативні групи? 5. Наскільки розвинена в суспільстві діалогічна організація мислення? 6. Оцінка сучасного рівня інформаційних потреб населення.

Підсумок обговорення кожної із зазначених позицій можна оцінювати (спільно з аудиторією) "+" чи "-". Сумарне зіставлення цих арифметичних символів, звісно, дає лише умовне свідчення про рівень інформаційності нашого суспільства, однак все-таки дозволяє уявити, на якій ми стадії інформаційного розвитку; скільки ще потрібно докласти зусиль, аби наздогнати цивілізований світ. Тож тема набуває конкретних обрисів, позбувається академічної абстрактності.

Становлення інформаційного суспільства пов'язане з проблемою взаємовідносин між журналістикою і владою. Студенти-старшокурсники вже не за чутками, а з власних спостережень можуть робити висновки про характер цих взаємовідносин. Нарікань (подекуди й ненависті) на ставлення влади до журналістів у студентських відповідях достатньо. Однак під час їх обговорення викладач має акцентувати увагу не на зведенні "барикад", а на усвідомленні громадянської та професійної правоти, що ґрунтується на ряді тез. 1. Робота з інформацією - не приватна справа журналіста. 2. Зіставлення у ЗМІ протилежних поглядів балансує, врівноважує суспільство, вберігаючи його від соціальних конфліктів. 3. Загибель журналіста через професійну діяльність є трагедією не тільки для рідних, а й для суспільства в цілому. 4. Журналіст - до певної міри державна людина, "санітар" у владі. 5. Влада має усвідомлювати значущість його суспільної функції, сприяти пошуку інформації. 6. Водночас журналіст повинен бути відповідальним і дотримуватися чинного законодавства, зокрема щодо презумпціїї невинності.

У контексті теми взаємовідносин між журналістикою і владою доречно обговорити проблему журналістського конформізму; впливу на самодостатність працівника ЗМІ його незалежного статусу: незалежному журналісту більше довіряють, без незалежної позиції годі сподіватися на визнання тощо. Конформізм у мас-медіа є не лише морально-етичною чи політичною проблемою, а й соціальною. Соціальна незахищеність, неадекватність зарплати рівню професійної кваліфікації штовхають журналіста на "заказуху", інформаційне кілерство. Соціальний аспект явища конформізму дає можливість всебічно дослідити його підґрунтя, уникнути декларативних оцінок.

Завершення обговорення відповідей на сумне, але, на жаль, реальне питання: "За віщо вбивають журналістів?" має бути оптимістичним. Серед студентського доробку неодмінно знайдуться й відповідні ілюстрації: ліричні, трохи наївні й щирі. Ось кілька фрагментів з реальних міркувань студентів.

"Журналісти-сміливці гинуть, та з'являються їхні наступники, які теж загинуть, якщо не скоряться. Часто такі журналісти не мають родин, і не тому, що егоїсти, - вони остерігаються наражати на небезпеку близьких людей. Журналіст живе не для себе, а для людей. Журналіст - це трохи нещасна людина, він отримує трішки радості, коли бачить усміхненими дітей на вулицях, жінок, - усіх, для кого працює."

"Іноді здається, що журналісти - це ті самі камікадзе, яких запрограмували віддати своє життя в обмін на якусь суттєву інформацію. Але така доля наша: кому щастить, кому - ні. Та якщо обрав цю професію, то мусиш іти до кінця, і лише тоді будеш неперевершеним".

Заклик викладача: "любити журналістику і вона віддячить добром, можливістю самоствердитися" - міг би стати своєрідним рефреном теми. Розмова про сучасні професійні стандарти журналіста інформаційного суспільства (на прикладі діяльності провідних журналістів) сприяла б позиціюванню студентів у нових інформаційних умовах.