Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Творчість Анатолія Москаленка

Ю. Ф. Ярмиш

З тієї пори, коли 1947 року в Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка студентів почали вчити газетярській спеціальності, важкого хліба творчості скуштувало понад 50 поколінь журналістів.

Анатолій Москаленко став студентом відділення журналістики року 1952-го, коли ще був живий Сталін, а хрущовська "відлига" була надто повільною і непослідовною.

На початку 50-х років лекції на відділенні журналістики (з 1953 року - на факультеті) читали викладачі гуманітарних кафедр університету, теорію і практику преси викладали перші аспіранти універстету і редактори київських газет.

Анатолій Москаленко навіть на своєму курсі вирізнявся працьовитістю, енергією, оптимізмом. А це був непересічний курс, який вже при початку 60-х років розквіт талантами, подарував українській журналістиці та літературі яскраве сузір'я творчих імен, таких як Василь Симоненко, Іван Сподаренко, Микола Сом, Тамара Коломієць, Галина Мухіна, Микола Кіпоренко, Юрій Ячейкін та ін.

Рідним домом курсу став старовинний червоний корпус університету на Володимирській вулиці. Тут в аудиторіях першого і другого поверху молоді журналісти слухали лекції славнозвісного історика, професора А. А. Веденського, доцентів П. М. Федченка, М. Д. Шестопала, кандидата філософських наук В. А. Кудіна, редактора газети "Радянське село" Д. М. Прилюка, доктора філологічних наук С. А. Крижанівського та ін. Семінарські заняття проходили в затишних, скромних аудиторіях четвертого поверху.

Незважаючи на всю складність суспільного життя в Україні тих років, на адміністративну жорстокість і навіть вимушену жорстокість адміністрації університету студенти-журналісти мали можливість виявляти свою творчу енергію, мистецький талант у вільних за думкою стіннівках "Слово-зброя", "Лінотип", "Сачок сачком" та ін. Першим редактором яскравої позацензурної стіннівки "Слово-зброя" став Анатолій Москаленко. Він не диктував свою волю, не знімав сміливих матеріалів, а додавав тим, хто робив газету (А. Мельниченко, В. Чепіга, А. Міфтахутдінов, Ю. Ярмиш, В. Гужва) свої ідеї, теми, цікаві сюжети.

У ті роки друкована газета університету виходила двічі на тиждень. Хоча назва її була суто офіційною - "За радянські кадри", насправді це була газета, яка виховувала українські кадри, кадри освічених патріотів, про які Іван Багряний пророче скаже, що вони візьмуть активну участь у здобутті Україною незалежності. Відділом навчання газети "За радянські кадри" керував студент Микола Шудря, відділом культури - Василь Симоненко, відділом спорту - Юрій Ярмиш. "На вогник" до редакції приходили із своїми матеріалами і творами Борис Олійник, Микола Сом, Анатолій Москаленко, В'ячеслав Чорновіл та інші студенти.

Для Анатолія Москаленка по закінченні університету не було проблеми - аби що влаштуватися в Києві. Він знав, що потрібен рідному Донбасу, шахтарям, металургам, хімікам, будівельникам.

Працюючи заввідділу в обласній газеті "Соціалістичний Донбас", Анатолій Москаленко накопичував матеріали для своїх книжок. Зустрічі з трудівниками суворих робітничих професій надихнули його на створення талановитих книжок, оповідань та повістей "Свояки", "Щасливих тобі повернень", "Краплина і море", "Поклик вічності", "І Дніпро, і кручі", збірок нарисів "Вогні на копрах", "З відкритою душею", "Турбота у нас така", "Характер", "Твого серця вогонь", "Свобода для вовка" - загалом Анатолій Москаленко видав за життя понад 30 книг прози і публіцистики, книгу вибраного "Під небом пам'яті".

Багато років професор А. З. Москаленко плідно працював як теоретик журналістської науки. З-під пера науковця з'явились такі праці, як "Преса в системі наукового управління суспільством", "Місцева преса", "Комунікативна політологія", "Основи журналістики", "Сучасна українська преса", "Теорія журналістики" та інші монографії, загалом понад 200 наукових праць з проблем політології, теорії комунікації (інформації), вільної преси і демократичної політики.

Продовжуючи ідеї свого попередника на чолі факультету журналістики професора Д. М. Прилюка, професор, доктор історичних наук А. З. Москаленко в перші роки державної незалежності України багато зробив для перетворення факультету журналістики на інститут (1993).

Його численні поїздки за кордон до авторитетних центрів європейського журналістикознавства незабаром дали позитивні наслідки. Інститут журналістики став європейським науково-дослідним центром, де в міжнародних конференціях, симпозіумах поруч з ученими України активну участь стали брати вчені Німеччини, Великої Британії, США, Швейцарії, Ірландії, країн СНД.

Велику увагу в повсякденній праці як директор та завідувач кафедри періодичної преси професор А. З. Москаленко приділяв підвищенню якості навчання молодих журналістів, наближенню його до світових стандартів. Викладачі Інституту журналістики створили і почали навчати студентів за програмами "Бакалавр", "Спеціаліст", "Магістр".

Коли у 1999 році до 165-річчя університету було видано книгу наукових нарисів "Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Сторінки історії. Видатні вчені" ("Бібліотека українця"), читачі книги помітили, що у статті директора Інституту журналістики було названо 150 прізвищ викладачів - докторів і кандидатів наук, талановитих вихованців інституту всіх поколінь: письменників і журналістів, лауреатів творчих премій. І в тій же книзі колишній декан філологічного факультету М. Наєнко не назвав жодного вченого-філолога з тих, які працюють нині в університеті. Читачі книги добре помітили різницю у ставленні двох керівників навчальних підрозділів університету до колективів, які вони очолюють.

Тож варто зазначити, що професор А. З. Москаленко в роки незалежності України активно сприяв роботі аспірантури та докторантури Інституту журналістики. Тут було захищено значну кількість кандидатських і докторських дисертацій, викладачі регулярно здобували доцентські та професорські звання, а молоді кадри, добре навчені в Інституті журналістики, успішно просувалися творчими і посадовими щаблями газет, журналів, видавництв, радіо і телебачення України.

"Життя коротке, мистецтво вічне", - казали давні римляни. Коли людина має учнів, які пам'ятають того, хто їх вчив, - учитель, його справа продовжують жити. Приклад життя і творчості професора А. З. Москаленка це підтверджує якнайточніше.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові