Ласкаво просимо

Стан німецької преси перед першою світовою війною, її вплив на суспільну думку Німеччини

УДК [070 (430) + 94 (100) “1914/1919” “711”]

Період німецької історії 1871-1918 рр. визначається істориками як “рубіж часу”. Однією з політичних заслуг канцлера Бісмарка, творця німецького рейха, було те, що на монархо-федералістській основі йому вдалося в 1871 р. сформувати єдину національну німецьку державу та оформити її конституційно. Але, розвиток імперії пішов не тим шляхом, що його очікував Бісмарк. Авторитарна, напівабсолютистська форма правління Вільгельма II привела не лише до “консервативного повороту” в політиці, а й до негативного соціально-економічного та політичного розвитку країни, що завершилося першою світовою війною.

Передумови для перетворення Німеччини в промислово розвинуту державу були закладені ще в 70-80 рр. XIX ст.

На рубежі сторіч економіка й суспільство розвивалися набагато швидше завдяки різкому приросту населення, урбанізації та індустріалізації, а також концентрації промислових підприємств. При цьому знадобились і нові типи періодичної преси, що фактично привело до “революції” в німецькій журналістиці. Преса з інтелігентської перетворилася на масову; всередині її відбулася диференціація: на шпальтах газет друкувалися обговорення думок, з’явились економічні видання, бульварна преса. Щоденна преса дійшла розуміння свого соціального завдання – безупинного інформування. Незабаром утворилася й інша функція, вже пов'язана з впливом і на суспільну думку. Цю роль преси швидко усвідомили політики, створивши власну періодику. Вже до кінця XIX сторіччя преса стала авторитарною, залежною від держави, виступаючи на захист економічних та політичних інтересів панівних класів.

Наприкінці XIX сторіччя змінилася технічна база преси. В 1895 році друкарня газети «Leipziger neueste Nachrichten» придбала ротаційні машини, які вже випускали видання обсягом у 32 сторінки з накладом до 12 тис. примірників за годину, тим часом, як перші машини друкували всього 3800 сторінок, що складало 1/100 колишніх обсягів.

Преса являла собою в усіх відношеннях сучасне підприємство, для функціонування якого були потрібні значні капітали. Видання газети стало дорогою справою, тому що визначалося такими чинниками, як вартість паперу та ротаційного устаткування з усіма його технічними тонкощами, редакційні витрати на придбання матеріалів інформаційних агенств, оплата кореспонденцій тощо. Ідеологи правлячих кіл високо розцінювали роль преси. Газети Німеччини перед першою світовою війною мали не менш важливе значення, чим її армія і флот, її сільське господарство, промисловість транспорт і фінанси. Панівні класи могли приступити до здійснення своїх загарбницьких планів тільки за умови, що більшість німецького народу виявиться готовою підтримати їхні політичні устремління; саме цьому й служила тогочасна преса.

У відомстві внутрішніх справ на випадок війни лежали напоготові детально розроблені урядові розпорядження, призначені для преси.

У зв'язку з тим, що німецькі газети одержували від інформаційних агентств понад 90 % свого інформаційного матеріалу й усі без винятку зовнішньополітичні повідомлення, уряд усіляко намагався перетворити існуючі агентства в офіціозні, тобто зробити їх фактично залежними. Ці агентства день у день забивали інформацією голови читачів. У результаті постійного повторення та нав'язування інформації в їхньому розумі виникав бажаний хід думок і мільйони людей вважали ці думки своїми власними.

Іноземну пресу охоче цитували у фальсифікованому вигляді і шовіністичні газети Франції. При цьому в німецького читача створювалося враження, що шовіністичні висловлювання типові для мислення французького народу. Не тільки уряд, а й німецька промисловість не обмежувалися байдужим спостереженням за розвитком преси. Зі свого боку вони опановували пресу і робили це або побічно розміщуючи в ній комерційні оголошення, баланси, запрошення на загальні збори акціонерів, звіти про стан справ, публікації, які перетворювались для кожної газети на важливу статтю прибутків, привертаючи в такий спосіб на свій бік пресу, частіше всього безпосередньою участю в газетному підприємстві.

У 1872 році газета “Die Post” уже належала банку «Diskontogeselschaft». У цьому ж році за 228 тис. талерів уже інший банк “Bodenkredutbank” придбав газету, яка з 1874 року стала називатися “Nazional Zeitung”. Ця газета була надзвичайно відданою уряду. Головний редактор Дикс у кожному номері відстоював політику Вільгельмштрасе. В 1904 році він одержав заступництво від рейхсканцлера Бюлова. Дикс добре зарекомендував себе в проведенні політики, вигідної відомству іноземних справ. Але газета не користувалася такою ж любов'ю в читачів і тираж її з кожним роком падав. У 1909 році вже новий головний редактор д-р Деркес-Боппард був змушений звернутися за фінансовою підтримкою до урядових органів, і Бюлов у конфіденційному листі відразу ж погодився надати таку підтримку.

Перед першою світовою війною могутність преси значно зросла. Для порівняння: в 1881 р. у Німецькій імперії виходило 2437 газет, що видавалися в 1491 пункті. А через 10 років кількість газет зросла до 3005, і випускалися вони в 1795 пунктах. У 1898 році їх було вже 3337, і видавалися в 1884 пунктах. У 1901 році виходило 3452 газети, але тільки 1087 з них вказували свій політичний напрям, 792 видавали себе за «безпартійні» газети, інші 1573 взагалі не писали про приналежність до якогось політичного спрямування. У 1906 році кількість газет і часописів уже складала 4183. У 1912 році політично газети розподілялися так:

1. Безпартійні, незалежні – 1344.

2. Національні, німецько-національні – 111.

3. Консервативні – 234.

4. Національно-ліберальні – 197.

5. Газети партії Центру, католицькі – 453.

6. Дружні до уряду – 176.

7. Офіційні органи – 330.

8. «Демократичні», «народно-прогресистські» та ін. – 149.

9. Видання без будь-якої характеристики - 723.

У Вільгельмівську еру питанням зовнішньої політики на сторінках будь-якої щоденної преси приділялося мало уваги за кількістю опублікованих матеріалів. Хоча до першої світової війни зовнішньополітичний апарат у щоденній пресі потроївся, а в порівнянні з кінцем XIX - початком XX ст., іноземна інформація, передові статті й коментар з питань зовнішньої політики займали в політичних газетах щонайбільше 7-10 % редакційної частини.

У 1909 р. зовнішньополітичному розділові берлінські газети відводили всього 5, 8 %, а провінційні - 6,4 % площі. «Франкфурте цайтунг» – газета, що заслуговує окремої уваги, присвячувала зовнішній політиці лише 8,35% своєї редакційної частини. Хоча багато інформації на теми комерції за своїм змістом і значенням могло бути віднесена до зовнішньополітичного розділу.

Напередодні першої світової війни виник жорсткий контроль преси, насамперед, через підготовку до війни. Вільгельм II надав юридичної чинності закону від 4 червня 1851 року, що забороняв пресі давати коментар про воєнні дії та критикувати уряд. 31 липня 1914 року в силу вступив Каталог із 26 пунктів, який визначав, що можна публікувати в пресі. До кінця 1916 року було введено понад 2 тис. цензурних обмежень. Цензура розглядалася владою як важливий засіб тиску на пресу.

Німецька буржуазія почала зближатися з юнкерством зі страху перед робітничим класом, – в результаті за кілька десятиріч виник юнкерсько-буржуазний імперіалізм.

У руках монополістів концентрувалася економічна та політична влади.

Преса, підкорившись авторитетам, не виконувала своєї ролі, оскільки не давала німецькому народові реальної картини того, що відбувалося. Редакціям провідних газет, що вважали себе світовими, це було відомо, однак вони мовчали й охоче служили державі. Правду писали тільки опозиційні газети, але до них мало хто прислухався.

Плани найагресивнішого крила німецьких імперіалістів були спрямовані на створення “серединної Європи”, очолюваної Німеччиною. Туди ввійшла Південно-Східна Європа й навіть частина азіатської Туреччини. Так Німеччина встановила своє панування над усією Європою.

Готуючись до війни, німецькі мілітаристи навіювали своєому народові впевненість, що він покликаний керувати всім людством, вести його до вищих ідеалів.

Як знаряддя досягнення мети панівні кола Німеччини використовували численні організації та партії. Німецько-консервативна партія об'єднала у своїх рядах великих східноельбських землевласників і була яскраво вираженою монархічною ще й антисемітською. В її ряди входили багаті промисловці, вищі чиновники та офіцери, які для здійснення свого політичного впливу намагалися забезпечити собі якомога сильніше парламентське представництво в рейхстазі.

Націонал-ліберальна партія обстоювала насамперед інтереси крупної буржуазії (торгівців, судновласників та тих, що працюють у галузі важкої індустрії). Ця партія беззастережно підтримувала Німецьку зовнішню політику.

За інтереси середніх прошарків та дрібної буржуазії виступала партія прогресистів (виникла в 1861 році). Вона мала чимало своїх прихильників з-поміж робітників класу Середньої та Південної Німеччини). Клерикально-католицька партія Центру охоплювала своїм впливом значну частину католицького населення Рейнської провінції, Баварії, інших південно-німецьких держав (виникла в 1870 році). Серед її членів та прихильників були представники всіх класів і прошарків. У рейхстазі вона відігравала серйозну роль, від її позиції залежала доля багатьох законопроектів. Після 1906 року вона повністю сприйняла політичний курс німецького імперіалізму.

Перелічені партії впливали на широкі маси німецького народу шляхом сумнівних виборів, домагаючись від нього “схвалення” своєї політики.

18 лютого 1893 року виникла Спілка сільських власників, яка повинна була обстоювати специфічні інтереси юнкерів.

У 1894 році Спілка мала у своєму розпорядженні дуже впливовий друкарський орган – газету “Deutsche Tageszeitung”. Згодом до неї приєднались “Die Gutsfrau” і “Deutsche Frauenarbeit”. Юнкери експансивно стали домагатися митної політики. Після падіння Каприви, чварам між юнкерством і крупною буржуазією був покладений кінець, – обидва класи висунули на перший план свої спільні інтереси.

Заснована 9 квітня 1891 року Пангерманська спілка являла собою найогиднішу організацію з усіх, які існували тоді на той час у Німеччині. Активну роль у її підготовці грав Гуттенберг. Ідеї пангерманізму та крайній шовінізм знайшли ідеальну організаційну форму. З перших днів існування вона стала активно втручатись у сферу зовнішньої політики. День у день проголошувались ідеї, в основі яких лежала теза про расову перевагу. З сторінок газет пропагувались також ідеї експансії. Саме ця партія сформулювала воєнну мету німецького імперіалізму задовго до першої світової війни. Керівні посади Пангерманської спілки посідали власники та головні редактори багатьох газет, таких як, наприклад: “Tagliche- Rundschau”, “Deutshe Zeitung”, “Die Post”, “Leipziger neueste Nachrichten”, “Gamburger Nachrichten” та ін. Університетські професори, вчителі гімназій, священики, чиновники та офіцери охоче брали на себе пропаганду ідей і мети цих видань.

Отже, німецька преса напередодні першої світової війни перетворилася з інтелігентської на масову й стала авторитарною, повністю залежною від держави. Вона захищала економічні та політичні інтереси панівних класів.

1. Вороненкова Г.Ф. “Путь длиною в пять столетий от рукописного листка до информационного общества”. – Москва, 1999 г.
2. Гейдорн Г.Н. “Монополии. Пресса. Война”. – Москва, 1964 г.
3. Іванов В.І. “Техніка оформлення газети”. – Київ, 2000 р.