Ласкаво просимо

Вплив сенсаційних журналістських матеріалів на підсвідомість аудиторії

УДК 070. 16 : 159. 964. 225

У цій статті розглядатиметься, як інформаційне мовлення впливає на підсвідомість аудиторії на прикладі сенсаційних журналістських матеріалів. Загалом, сенсаційні матеріали можемо розділити на три групи: власне сенсаційні, сенсації-прогнози та псевдо сенсаційні матеріали. Перша група характеризується такими чинниками:

1. Наявність події або явища, що за своєю суттю є безпрецедентним.

2. Матеріалу будується за схемою прямої піраміди.

3. Сенсаційність передбачає надзвичайну дієвість матеріалу.

4. Аудиторія намагається ідентифікувати себе із сенсацією.

5. Особистість журналіста нівелюється, увага аудиторії повністю прикута до сенсації.

6. Сенсація має здатність об’єднувати суспільство.

7. Сенсація має здатність пробуджувати зацікавлення аудиторії до певного засобу масової інформації. Власне сенсаційні матеріали створюються за об’єктивних причин. Тобто виникнення їх на сторінках газет, у радіо- та телеефірі зумовлене об’єктивною дійсністю, а роль журналіста полягає лише у своєчасному поданні таких матеріалів, а також у тому, щоб якомога точніше передати те, що є сенсацією. Як уже зазначалося, особистість журналіста в таких матеріалах розчиняється, натомість всю увагу аудиторії прикуто саме до змісту сенсації.

Власне сенсаційні матеріали характеризуються високою дієвістю, адже безпрецедентність тієї чи тієї події, яку слід вважати сенсацією, впливає на аудиторію незалежно від журналіста, він фактично є посередником між подією та аудиторією. Власне сенсаційні матеріали характеризуються оперативністю їхньої подачі. Вони займають провідні місця у випусках новин телебачення та радіо, газети виділяють для них перші полоси. Інколи навіть з’являються екстрені випуски новин, щоб детально ознайомити аудиторію з подією, яка стала сенсацією і може вплинути на подальшу долю країни чи регіону. Прикладом можуть бути екстрені випуски програми “Сегодня” на російському телеканалі НТВ в день вибуху будинку на Каширському шосе. Тоді відразу після вибуху (через годину), о п’ятій ранку за московським часом, вийшов перший екстрений випуск, який характеризувався максимальною інформаційною насиченістю матеріалів про цю подію.

Власне сенсаційні матеріали спрямовані на те, аби вчасно поінформувати аудиторію про безпрецедентний випадок, який може вплинути на громадську думку. Власне сенсаційні матеріали об’єктивно формують громадську думку, вони є містком між об’єктивною реальністю та аудиторією. Власне сенсаційним матеріалам аудиторія, як правило, довіряє більше, ніж іншим двом групам сенсаційних матеріалів. Це, як ми вже говорили, зумовлено насамперед тим, що журналіст не є “творцем” сенсації, а, навпаки, – “ретранслятором” події.

Вплив на підсвідомість таких матеріалів очевидний: саме те, що подія є безпрецедентною, привертає увагу великої кількості аудиторії. У неї виникає потреба у поінформованості, тому журналіст намагається максимально насичити свій матеріал подробицями події, на які очікує аудиторія.

Але у випадку інформаційної ізоляції чи блокади, що за сучасних геополітичних умов та прозорості інформаційних кордонів є штучним явищем, недостатня поінформованість суспільства може спричинити збурення громадської думки, яке, в свою чергу, може перерости у некеровану хаотичну ситуацію, коли влада втратить важелі впливу на суспільство. Така інформаційна блокада притаманна будь-якому тоталітарному суспільству, адже в країнах з подібним режимом інформація подається однобоко. Ця однобокість, звичайно, має свої переваги для тоталітарної влади, але головною її вадою є те, що на якомусь часовому етапі населення країни втрачає довіру до влади, бо вона не здатна вчасно та правдиво поінформувати суспільство про негативні сенсації з людськими жертвами. Така поведінка тоталітарної влади пояснюється тим фактом, що майже завжди винними в національних трагедіях бувають саме ті, хто проводить політику цієї держави.

Прикладом інформаційної блокади від небажання говорити людям правду може бути ситуація в Україні після аварії на Чорнобильській атомній станції. Кілька днів після аварії влада не повідомляла про трагедію, що сталася, хоча в той же час серед населення ширилися чутки про катастрофу. Це призвело до величезної паніки мешканців Києва та передмість. Наслідком такої політики замовчування стало поширення антикомуністичних настроїв у суспільстві. Аварія стала своєрідним каталізатором створення опозиційного руху, який виступав за незалежність України.

Іншим прикладом може бути перша чеченська війна 1994 – 1996 років. Тоді офіційна Москва теж обрала тактику замовчування, яка згодом примусила зупинити війну, адже російське суспільство опинилося на межі революції.

Сенсаційні матеріали просто необхідні, хоч би якими вони були, адже вчасно не поінформоване суспільство здатне на будь-яку реакцію, що, як ми бачимо з прикладів, може призвести до неочікуваних наслідків.

Політика замовчування власне сенсаційних матеріалів може бути штучно проведеною задля привернення уваги аудиторії до конкретного засобу масової інформації, у якого на момент сенсації був доступ до інформації. Це інколи можна спостерігати в українських засобах масової інформації, коли аудиторія, щоб дізнатися про сенсаційну подію, просто змушена користуватися тим засобом масової інформації, який подає цю інформацію першим. Неможливість вибору засобу масової інформації для ознайомлення із сенсацією теж має свій вплив на підсвідомість аудиторії. Створюються стереотипи того, що певний засіб масової інформації, який єдиний друкує сенсаційний матеріал, є об’єктивним, оперативним тощо. Але така штучність майже у всіх випадках є тимчасовою, бо після того, як ущухнуть пристрасті навколо сенсації, аудиторія знову повертається до того засобу масової інформації, який, на її думку, повністю відповідає її смакам та уподобанням.

Отже, можемо зробити висновок, що власне сенсаційні матеріали відрізняються від решти сенсаційних матеріалів об’єктивністю, оперативністю, а журналіст виступає лише посередником між подією та аудиторією.

Друга група, а це сенсації-прогнози, характеризуються такими чинниками:

Побудова матеріалу за схемою оберненої піраміди.

1. Інформація подається разом з коментарем або прогнозом.

2. Сенсація полягає саме у прогнозі, який і подається на першому місці в матеріалі.

3. Журналіст виступає як фахівець. Фактично відсутня роль посередництва.

4. Матеріал має публіцистичні, аналітичні риси.

5. Порівняно велика зацікавленість аудиторії такю сенсацією.

6. Подія або явище, яке спричинило появу сенсації-прогнозу, фактично є застарілою сенсацією або ж сенсацією, до якої звикли, інформаційний привід фактично відсутній.

Ця група є похідною від першої. Це, так би мовити, вже пост-скриптум до власне сенсації. Матеріали другої групи з’являються, в основному, через декілька днів після сенсаційної події, почасти у формі публічистичних та аналітичних матеріалів. Але інколи засоби масової інформації використовують сенсації-прогнози як власне сенсації. Таким штучним способом ЗМІ намагаються привернути увагу читачів до вже відомої інформації, додавши прогноз розвитку події, яка є сенсацією. Нерідко таким прийомом користуються “жовті” засоби масової інформації.

Вплив на підсвідомість характеризується згадуванням про власне сенсацію, що стала стереотипом, і це згадування про сенсацію автоматично змушує аудиторію цікавитися матеріалами, пов’язаними з нею.

Отже, сенсації-прогнози фактично є штучним явищем; мета її – привернути увагу якомога більшої аудиторії. Сенсації-прогнози є авторськими, тобто журналістськими, і вони не пов’язані з об’єктивною дійсністю.

Третя група, а це – псевдосенсації, має такі особливості:

1. Побудова за схемою оберненої піраміди.

2. Інформація, на якій грунтується така сенсація, є неперевіреною.

3. Основні об’єкти таких сенсацій – люди, які користуються популярністю в аудиторії.

4. Скандальність – основна особливість псевдосенсацій.

5. Порівняно велика цікавість аудиторії до такої сенсації.

6. Дієвість такої сенсації не супроводжується соціальною збуреністю.

7. Тематика псевдосенсацій є, в основному, світською.

Третя група – це фактично штучні сенсації, які широко використовуються в “жовтих” засобах масової інформації. Вони майже завжди невикликані якоюсь подією або ж подія сама є штучною. Такий тип сенсацій використовується для посилення зацікавленості аудиторії окремими особистостями, які є відомими або ж відзначаються загальною популярністю. Такі сенсації провокують зацікавленість аудиторії, адже використання прізвища відомої особи викликає відповідні асоціації в аудиторії.

Особистість журналіста у псевдосенсаційних матеріалах відіграє чи не найголовнішу роль. Від нього залежить, сприйме аудиторія цей матеріал, чи ні. На відміну від власне сенсаційних матеріалів, коли дієвість визначається високим ступенем, у псевдосенсацйних статтях відсутні такі гарантії. Адже журналістові потрібно обрати тему і побудувати свій матеріал так, щоб заінтригувати аудиторію штучною сенсацією.

До третьої групи належать також матеріали, які є звичайними, але в яких одне речення на початку є штучною сенсацією. Поява таких матеріалів зумовлена нецікавістю або ж відносною неінформаційністю того чи того заходу, події, і штучність матеріалу спричинена саме такими факторами. Ці матеріали нерідко з’являються після різних прес-конференцій, брифінгів, де питання, що розглядалися, не несли особливої інформаційності і фактично не мали нічого нового, що зацікавило б аудиторію.

Вплив на підсвідомість аудиторії псевдосенсаційних матеріалів зумовлений вдалою роботою самого журналіста, якому з нічого вдалося зробити сенсацію. Але часте використання псевдосенсацій- них матеріалів у окремому засобі масової інформації може призвести до втрати аудиторії і нівелювати дієвість будь-яких матеріалів цього ЗМІ.

Отже, сенсаційність журналістських матеріалів має великий вплив на підсвідомість аудиторії. Власне сенсаційні матеріали відзначаються найбільшим ступенем дієвості, адже сенсація є об’єктивним явищем і не залежить від суб’єктивізму журналіста. Натомість сесації-прогнози та псевдосенсації відзначаються відносною дієвістю, яка прямо залежить від таланту самого журналіста та мети таких сенсаційних матеріалів. Два останні типи сенсаційних матеріалів (сенсації-прогнози, псевдосенсації) є, головним чином, штучними і використовуються виключно як засіб впливу на підсвідомість аудиторії. Мета такого впливу – підняти зацікавленість аудиторії до конкретного ЗМІ.