Ласкаво просимо

Оволодіння нормами української літературної вимови в ході практичних занять зі студентами факультетів журналістики

УДК 070. 1

Сьогодні як ніколи гостро стоїть питання про чистоту слова, що звучить у засобах масової інформації.

Східний регіон України, яким є Донбас, історично став місцем злиття двох культур: української та російської. Ця обставина не могла не позначитись і на мовній культурі. Сьогодні зроблено чимало конкретних кроків до відродження нашої національної мови – української. Відкрилися спеціалізовані гімназії, школи, ліцеї з українською мовою навчання, збільшилась кількість навчальних годин сучасної української мови у вузах. Це, безумовно, сприяє підвищенню рівня культури мовлення ЗМІ. А водночас Донеччина є специфічний район України, де немає чистої літературної вимови – ні української, ні російської. Переважає такий собі суржик – мішанина українських та російських слів, неправильна акцентуація і, як наслідок, діалектна вимова. І якщо ми миримося з цим (хоча б і не повинні!) в побуті, то подібне мовлення в устах теле- і радіожурналістів просто-таки неприпустиме. На це в першу чергу повинні звернути увагу викладачі журналістських факультетів, які навчають майбутніх працівників ЗМІ. Подальший розвиток і вдосконалення навчальних програм з таких дисциплін, як “Мова ЗМІ з точки зору орфоепічних і акцентуальних норм” та “Основи професійного мовлення” стане, маю надію, запорукою високої мовної культури.

Яким же чином можна уникнути типових орфоепічних помилок, що утворюють стійкий російський акцент в українському мовленні й навпаки? Засвоєння літературної вимови може відбуватися двома способами: а) шляхом безпосереднього наслідування студентами мови людей, які володіють нормами літературної вимови; б) шляхом свідомого і поступового засвоєння норм літературної мови в результаті навчання.

Літературній вимові краще за все слід вчитися шляхом безпосереднього спостереження за мовою осіб, які нею володіють. Треба вчитися слухати мову, контролювати вимову свою і того, хто поруч. Студентів треба привчати прислухатися до вимови викладача, котрий сам, звичайно, повинен володіти основними орфоепічними нормами.

В умовах спорідненої двомовності на перше місце висувається проблема свідомого оволодіння літературною вимовою в процесі вивчення сучасної української мови у вузі. Цей шлях передбачає поступове оволодіння орфоепією та розвиткок мовного слуху в студентів.

Викладач повинен розробити систему орфоепічних вправ для кожного етапу роботи, для чого треба попередньо проаналізувати зміст навчальних посібників саме з точки зору відомостей з орфоепії та доповнити їх дидактичним матеріалом.

Велике значення під час навчання орфоепії має інформаційна насиченість дидактичного матеріалу, копіткий добір слів, які відбивають важливі на даному етапі норми орфоепії. Пам’ятаючи про специфіку сприйняття, викладач має використовувати тексти, які, крім лінгвістичної інформації, були б цікаві з пізнавального або експресивно-виразного боку.

Орфографічні помилки частіше трапляються під час читання, тому, щоб їх уникнути і рекомендується якомога частіше читати тексти, насичені складними в орфоепічному відношенні словами і формами. Помилки, викликані інтерференцією, частіш за все виявляються у розмовній мові. Тому для їх усунення рекомендуються усні вправи.

Вправи для відпрацювання орфоепічних норм умовно поділяють на два типи:
1. Вправи на подальший розвиток слухової культури. Вони вміщують завдання, що закріпляють уміння на слух визначати звуковий склад слів, не змішувати написання й вимову, оцінювати звуковий склад слова з точки зору виявлення в ньому орфоепічних норм.
2. Вправи на розвиток культури вимови, які вміщують завдання, що виробляють навички нормативної вимови звуків і постановки наголосу (прослухайте слова, промовте їх; аналізуючи звуковий бік слова, вимовте його правильно і тощо).

Розглянемо зазначені типи вправ.
І. 1. Вправи, що аналізують усне мовлення:

а) спостереження студентів за усним мовленням і його аналіз під контролем викладача. Для таких вправ використовуються спеціально створені магнітофонні записи;

б) знаходження на слух мовної помилки у запропонованому викладачем тексті;

в) самостійні спостереження студентів за усним мовленням та його аналіз (матеріалом для таких вправ слугують радіо- і телепередачі, про трансляцію яких викладач повідомляє заздалегідь). Звичайно це домашні завдання. Таку передачу слухає і викладач, по можливості записує її на магнітофон;

г) вправи на установлення звуко-буквенних відповідностей з транскрибуванням слів і подальшим фонетичним чи орфоепічним їх аналізом.

2. Вправи, насичені прикладами на звук, що вивчається:

а) для попереднього прослуховування слів чи тексту як зразка орфоепічної норми;

б) для зівставлення звуків російської та української мови у разі артикуляційних розбіжностей;

в) для зіставлення звуків української мови, що викликають орфоепічні утруднення (дощ – до[шч], вогко – [вохко], боротьба – [бород’ба];

г) для повторного читання одного й того ж тексту з метою відпрацювання стійких орфоепічних норм.

Студентам можна запропонувати декілька вправ для тренування вимови ненаголошених голосних.

1. Визначити в кожному слові наголошений склад. Слова вимовити беззвучно і вголос. Звернути увагу студентів на те, як вимовляються ненаголошені е, и.

[стеипи] [ниеси] [неисла] [вежа] [вечір] [стежка]

[леице] [деиректор] [веишневий] [жеилетка] [кеишеня] [меитець]

2. Визначте наголошений склад у кожному слові. Слова вимовте беззвучно і вголос. Зверніть увагу, як вимовляються ненаголошений та наголошений звук і всередині слова.

[іспеит] [іскра] [б’ігти] [д’іло]

[иноді] [инколи] [инший] [инде]

3. Зверніть увагу на так званий нескладовий [у] (орфографічно “в” або “у”), що виступає на початку та в кінці слова або в кінці складу після голосного. Цей звук завжди вимовляється як голосний, а не як приголосний “в” або “ф”. Слова вимовляйте беззвучно і вголос.

[прауда] [буу] [л’убоу]

[леу] [діучата] [упершеи]

ІІ.

1. Прослуховування записів з літературною вимовою.

2. Перевірка наголосів і вимови окремих слів за допомогою словника.

3. Попередній орфоепічний аналіз, а потім індивідуальне і хорове проговорювання складів, слів, словосполучень і речень зі спеціально підібраними звуками, у вимові яких можливі помилки.

4. Усні творчі диктанти зі словами, які містять у собі орфоепічні правила, що вивчаються, твори-мініатюри, їх складання, прослуховування та рецензування.

5. Виразне читання тексту, що містить у собі деякі труднощі, з наступним коментуванням вимови й написання.

6. Виразне читання уривків з художньої літератури, де на мові персонажів відбито відступи від орфоепічних норм.

7. Виразне читання віршованих уривків, рими яких вказують на нормативну вимову.

8. Виразне читання текстів зі звукописом.

9. Вивчення напам’ять текстів із орфоепічними особливостями, що вивчаються.

10. Конкурс читців-дикторів.

Дослідники називають загальні заходи, що забезпечують швидке і успішне оволодіння студентами літературної вимови. Це ознайомлення з нормативною вимовою та місцевими відхиленнями, спеціальне розучування текстів з точки зору орфоепії, хорове читання, скандування, робота в лінгафонному кабінеті, якнайчастіше читання та прослуховування художніх текстів, постійне спостереження і контроль викладача і т.д.

У загальній системі зусиль, спрямованих на очищення вимови студентів від помилок, викладач не повинен випускати з поля зору й такі можливості:

а) під час проходження курсу орфографії приділяти більше уваги тим розділам, вивчення яких може сприяти переборенню помилок у мові студентів;

б) випускати спеціальні сторінки в університетській газеті, з описом окремих норм літературної мови та зіставлення їх з випадками відхилення від цих норм, лінгвістичні задачі, головоломки, ігри і тощо;

в) збільшити кількість вправ, пов’язаних із правильним вживанням наголосів, оскільки саме у постановці наголосу особливо часто припускаються помилки;

г) використовувати технічні засоби – радіо, телевізор (для прослуховування зразкового мовлення), надто магнітофон.

Особлива увага до орфоепічних норм повинна бути під час читання художніх творів, прослуховування грамзапису майстрів художнього слова. Для оволодіння міцними навичками української мови слід вводити завдання з орфоепії в кожне заняття, звертати увагу на вимову, стимулювати усні виступи студентів, а в разі необхідності ввести додатковий факультатив з орфоепії.

Сучасні вимовні норми історично склалися на основі фонетичної системи говірок Середньої Наддніпрянщини. Ці норми є зразковими в літературній вимові для всіх засобів масової інформації.