Ласкаво просимо

Про екологічну журналістику

Одна з найболючіших проблем сьогодення в Україні та й в усьому світі – зростаюче забруднення довкілля. Журналісти одними з перших звернули увагу на це й вимушені були зробити цю тематику постійною в пресі, адже природа є запорукою всього нашого життя.

Тривалий час термін "екологiя" був відомий хіба що фахівцям. Уперше його використав німецький біолог Ернст Геккель у 1866 р. Дещо символічно, що перша частина слова в перекладi з грецької означає "дiм". "Логос" – наука. Отже, стати мудрими хазяями в нашому домі ми можемо лише за умови опанування науки про нього.

Фундаментальну специфіку екології визначено її міждисциплінарним статусом. Вона має зв'язки, наприклад, з історією і філософією, із соціологією і математикою, фізикою та хімією, правом і психологією, економікою і біологією, етикою та естетикою, демографією і природокористуванням. На думку багатьох дослідників, екологія є природною і гуманітарною наукою. Як природна – вона не може виключити людину, а як гуманітарна – не може бути відокремлена від природи.

Екологічна рівновага на планеті є передумовою виживання людини. Працівникам засобів масової інформації необхідно усвідомити це в першу чергу, аби потім донести цю істину до кожного. Журналісти мають оволодівати екологічними знаннями й поширювати їх у суспільстві. Саме тому екологічна освіта є однією з передумов їхнього професіоналізму.

У Порядку Денному на ХХI сторіччя, що його було прийнято на конференції ООН у Ріо-де-Жанейро, підкреслено: "ЮНЕСКО, ЮНЕП та університети повинні постійно доповнювати навчальну програму для майбутніх журналістів з теми охорони природи й розвитку".

Екологічна освіта журналістів потребує значно більшої уваги, ніж їй приділено сьогодні. На жаль, такий стан викликано поки що недостатньою розробкою відповідних програм та посібників на українському матеріалі, браком викладацьких кадрів, готових працювати з цією тематикою, слабкими матеріальними ресурсами вищих навчальних закладів.

Сам термін "екологічна журналістика" ще мало сприймається вітчизняними журналістикознавцями. Хоча, для порівняння, у США понад 30 вищих навчальних закладів готують фахівців за окремою спеціальністю "екологічна журналістика".

Висвітлення екологічних проблем засобами масової інформації в Україні вивчається в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 1995 р. Постійно збільшується кількість годин. Протягом 2002/03 навчального року студентам пропонувалися лекції з екологічної проблематики в засобах масової інформації протягом першого семестру та семінарські заняття протягом другого семестру.

Запропонований у цьому виданні матеріал не повторюватиме низку тем з дисциплін, що вже вивчаються студентами-журналістами. Він лише акцентуватиме увагу на найбільш проблемних ситуаціях, котрі можуть виникати під час підготовки матеріалу для преси на екологічну тематику. Передбачається, що студенти матимуть час для самостійної роботи та виконання практичних завдань із пошуку, аналізу та вдосконаленню вже підготовлених матеріалів, а також для власної творчості. Окремі матеріали можуть бути використані й у підготовці до занять з курсу "Основ екології", екологічних спецкурсів тощо.

Хочеться сподіватися, що це видання допоможе краще опанувати екологічну проблематику в Україні не тільки майбутнім журналістам, але й усім тим, кого справді хвилює стан навколишнього середовища в нашій країні.

Біля джерел природоохоронного руху в усьому світі стоять саме журналісти та письменники. Підтвердження цьому є в різних країнах. Поштовхом для розвитку екологічної політики і журналістики стала діяльність науковця, журналістки й письменниці зі Сполучених Штатів Америки Рейчел Карсон. Вона дослідила протягом багатьох років отруєння довкілля хімікатами, особливо пестицидами. Висновки було оприлюднено в книзі "Безмовна весна". Спочатку хімічна індустрія спробувала запобігти впливу цього видання на громадськість, придбавши його примірники. Проте книга вже стала бестселером. Позиція журналістки та письменниці мала величезний вплив на громадськість. Тоді з'явилися і природоохоронні громадські ініціативи.

Саме люди мистецтва з естетичним (універсальним, екологічно-культурним) ставленням до природи глибоко відчували суспільну потребу в оптимізації й соціоприродної взаємодії та всіма доступними засобами сприяли формуванню екологічної культури суспільства: прозою і римою, художніми та документальними кінострічками, публіцистичними статтями й усними виступами.

На установчому з'їзді всеукраїнської екологічної асоціації "Зелений світ" 1989 р. найбільш вагомим, емоційним та проникливим виступом була не промова фахівців-екологів, а саме письменницький виступ Олеся Гончара. Він чутливо й активно відреагував на проблеми екології, спрямувавши свій дар проти руйнівного ставлення до навколишнього середовища. Видатний діяч не змирився з байдужістю, грабіжницькою корисливістю відомств, що обертаються хижацьким винищенням природи, злочинною безгосподарністю, моральним зубожінням людей.

Олесь Гончар у своєму творі "Чим живемо" поставив надзвичайно складні запитання, пошук відповідей на які стане основою творчості й журналістів наступних поколінь. Усі ми маємо пам'ятати засторогу "зірки Полин", яка мабуть не випадково впала саме на українську землю. "І чим викликана була з'ява її – чи недбальством людським, жорстокістю, їхньою невдячністю, порушенням самої рівноваги буття, чи глумлінням над Матір'ю-природою, яка завжди була така добра до нас у своїй вічній, безмірно терплячій любові? І чому та полинна розгнівана сила вибрала саме нас, що хотіла так страшно сказати нинішньому віку, від чого хотіла всіх нас застерегти? І якою повинна бути література після глобального цього потрясіння, яких моральних висот людині треба сягнути, щоб відкрити нові далечі? Адже за самим своїм світовідчуттям, рівнем пізнання, за розумінням долі роду людського і його істинного покликання ми вже ніколи не будемо такими, якими були до цього тисячі літ."

На думку українського філософа М.І.Хилька, творча інтелігенція однією з перших почала добиватися широкого визнання естетичної, моральної, духовної і навіть економічної цінності норм екологічної культури. Її представники не тільки аналізували негативні процеси, а й формували соціально-екологічний ідеал, уявлення про активний і творчий спосіб природокористування, яке ґрунтується на пізнанні екологічних законів. Ставлячи найвище інтереси справи, вони не тільки мали мужність говорити правду в художніх творах, а й поклали її в основу всього свого життя. Соціальна активність письменників і журналістів пробуджувала громадську думку проти екологічного варварства в нашому природокористуванні, сприяла розвитку екологічного руху.

Програмою дій суспільства ХХІ ст. має стати програма, викладена в документах Міжнародної екологічної конференції в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. Саме журналісти мають акцентувати увагу на таких основних відмінностях старої й нової філософії життя. Її викладено в підручниках з екології, зокрема Г.О.Білявським і Р.С.Фурдуєм. Варто постійно звертатися до цих принципів, аби врахувати їх у матеріалах для мас-медіа (див. табл.).

Професіоналізм журналістів та їх конкретні справи для охорони природи є життєво необхідними для поліпшення стану довкілля України. Тільки активна участь кожного та справжня любов до природи змінить наш світ на краще.

На думку російської дослідниці Л.М.Землянової, для підкреслення особливої ролі журналістів, котрі займаються проблемами збереження навколишнього середовища, у комунікативістиці навіть запроваджено окреме визначення – екологічного дискурсу.

Сьогодні на часі формування української школи журналістики, нового покоління фахівців, котрі професійно висвітлюють зокрема й складні екологічні питання. В Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, починаючи з 1995 р., студентам було запропоновано факультативний курс – творчу майстерню з екологічної проблематики в засобах масової інформації. Особливо він був цікавий для тих студентів, котрі готували бакалаврські та дипломні роботи з екологічної тематики, адже остання щорічно привертає увагу дипломників.

Філософія буття
Стара	Нова
Довкілля, природні ресурси безмежні, тому вичерпавши потрібне в одному місці, можна пересуватися в інше й продовжувати споживати стільки, скільки хочеш (або можеш).	Визнання незаперечного факту обмеженості природних ресурсів. Рециклічність, оптимальність і найширше використання відновних ресурсів допоможе запобігти їх виснаженню.
Життя людей можна зробити кращим завдяки постійному нарощуванню наших матеріальних достатків і прибутків.	Життєва цінність – це не проста сума наших загальних банківських рахунків.
Вартість будь-якого проекту визначалася сумарною властивістю матеріалів, необхідної енергії, праці, тобто на першому плані була економічна доцільність, вигода.	Вартість проекту – це не просто сума вартості енергії, праці й сировини, це, у першу чергу, екологічні збитки, вартість погіршення людського здоров'я та стану екосистем.
Природа має бути переможена.	Ми повинні знати, розуміти природні процеси й співпрацювати з Природою, ураховуючи її закони.
Нові технології допоможуть вирішити всі наші проблеми.	Тільки розумне поєднання нових технологій із зусиллями кожного члена суспільства у вирішенні природоохоронних заходів допоможе вийти з глобальної екологічної кризи.
Людина стала над природою, відокремилась від неї і повинна керувати природними процесами.	Ми – невід\'ємна частка природи, Всесвіту й мусимо керуватися законами Природи, поважати всі елементи довкілля. Усі інші живі істоти – такі самі рівноправні члени біосфери, як і ми.
Відходи є неприємним, але неминучим продуктом людської діяльності.	Відходів не має бути взагалі. Як і в Природі, де відходи одних організмів є ресурсами інших, так і в людській діяльності вони повинні органічно вписуватися в природний кругообіг речовин.

Цей курс пройшов декілька етапів розвитку. Станом на 2002/03 навчальний рік студентам пропонувалося 24 год. лекційних занять у першому семестрі та 56 год. семінарських занять у другому, з яких значну частку відведено, насамперед, індивідуальній роботі зі студентами, найбільш зацікавленими у вивченні цих проблем.

Курс сприяє формуванню навичок і вмінь, а саме: підготовляти матеріали для преси, працювати в екологічному виданні, засновувати нові видання та знаходити джерела фінансування, вести пошук екологічної інформації в Інтернеті, будувати концепції паблік рилейшнз для екологічної організації тощо.

Ще одне, більш складне завдання курсу – сприяти створенню в Україні певної системи підготовки журналістів для роботи з екологічною тематикою. Передумовами для цього вже стали й певні кроки автора: випуск брошури про екологічну пресу України, захист кандидатської дисертації та публікація монографії "Масова комунікація та екологічна політика". Подальшому розвитку має допомогти розробка курсу в Інституті журналістики Київського Національного університету імені Тараса Шевченка та вивчення досвіду інших навчальних закладів.

Позитивним є і формування певної традиції. Аспірант Інституту журналістики Дмитро Олтаржевський підготував до захисту кандидатську дисертацію, яка присвячена розгляду екологічної тематики на сторінках сучасної української преси. Це вже робота на майбутнє.

Але подивимось також на попередні надбання. Ще в 1982 р. журналістикознавець з Московського державного університету (МДУ) Т.А.Беневоленська наголосила, що мова йде про нову журналістську спеціалізацію: екологічна (або природоохоронна) журналістика. На думку дослідниці, "однією з найважливіших умов підвищення ефективності природоохоронної пропаганди є фундаментальна розробка теорії екологічної журналістики. На жаль, молодість теми, яка стрімко набирає висоту, порівняно короткий історичний час існування цього пласта сучасної журналістики є певною мірою причиною малого вивчення". У СРСР увагу журналістикознавців було зосереджено насамперед на вивченні екологічної тематики в публіцистиці.

Багато науковців та практиків говорять про формування екологічної журналістики. У МДУ було розроблено програму спеціалізації з курсу "Екологічна журналістика" та навчальні посібники. У Росії досліджуються й проблеми екології та паблік рилейшнз. За фінансової підтримки Інституту "Відкрите суспільство" здійснено проект МДУ "Основи екологічних знань для журналістів".

Проект розрахований як на студентів, так і на журналістів, що вже мають досвід роботи в цій сфері. Освітня програма має два рівні: регулярні лекції та семінари для починаючих журналістів і студентів; семінари й постійні консультації для професіоналів, що давно працюють в екологічній журналістиці.

Для країн СНД було розроблено проект програми TACIS "Підвищення інформованості населення з проблем навколишнього середовища". Для журналістів України, Молдови та Бєларусі організовувався семінар "Жанрові та правові аспекти екологічної журналістики". Видано набір навчальних матеріалів з прикладами американської та російської преси. Створено відеотеки.

Напередодні п'ятої конференції міністрів охорони навколишнього середовища країн Європи у 2003 р. в Києві також було розгорнуто діяльність за проектом програми TACIS "Екологічна інформація, освіта та поінформованість громадськості в СНД".

Повертаючись до академічного розвитку, зазначимо: з тематики, що розглядається, захищено низку дисертацій також і в Росії. Це докторська "Засоби масової інформації і нові технології в системі безперервної екологічної освіти. Генеза, сучасний стан, тенденції розвитку", написана Л.О.Кохановою в МДУ, кандидатська "Проблеми навколишнього середовища в сучасній періодиці" – розроблена Н.В.Анісимовою в Санкт-Петербурзькому державному університеті тощо.

На думку фахівців, зростаюче висвітлення екологічних проблем у пресі позитивно сприяє формуванню екологічної свідомості. Однак сприйняття екологічних проблем має дещо селективний характер. Екологічна криза набуває уваги в пресі лише протягом певного проміжку часу. Коли ж ефект новизни вичерпано, подія поступово зникає з повідомлень преси. Якщо ж тема дістала додатково ще й певну реакцію з боку політиків, мас-медіа швидко забувають про її існування або замінюють її новими екологічними проблемами.

Висновки з кризової ситуації протягом кількох років, повторне згадування минулої проблеми з'являються в пресі досить рідко, навіть незважаючи на те, що певна кризова ситуація може бути не вирішена тривалим часом. Ефект відлуння на сьогоденні проблеми переважає. Цікаво простежити зв'язок між погіршенням екологічної ситуації та громадською думкою. Цим займаються, в першу чергу, соціологи. Газета "День" надрукувала матеріал з досить виразною назвою "Забруднення довкілля громадяни бояться не менше ніж війн і хвороб" (5 вересня 1998 р.), в якому, зокрема, зазначається: виснаження природних ресурсів нарівні з економічними негараздами й хворобами входить до першої трійки небезпек, що найбільше загрожують майбутнім поколінням.

Опитування 1200 респондентів, проведене "Соціс Геллап", показує, що байдужих майже не залишилося: тільки 5 % громадян вважають, що екологічні проблеми поки що не стоять настільки гостро, щоб їхнє рішення вимагало негайних заходів.

Ставлення до довкілля як до цінності стає невід'ємною частиною свідомості людей: забруднення довкілля й завдання йому шкоди торкаються у повсякденному житті 77 % опитаних. Незважаючи на нинішню економічну ситуацію, усього 8 % не готові поступитися бажанням мати вищі прибутки, якщо їхнє досягнення завдає шкоди навколишньому середовищу.

У ході опитування 76 % заявили, що керівництво країни нічого не робить для охорони довкілля. Приблизно стільки ж (75 %) упевнені, що й самі підприємства не приділяють цьому питанню належної уваги. Закриття екологічно шкідливих підприємств приведе до скорочення робочих місць. Але за ситуації, коли людям не платять грошей і плюс до цього ще й отруюється середовище проживання, 35 % респондентів вважають, що такі підприємства потрібно саме закривати. Після Чорнобиля третина учасників опитування (34 %) наполягає також на закритті атомних електростанцій.

Особливо важливим моментом для журналістів є аналіз думки стосовно дефіциту інформації про стан довкілля. Зверніть увагу, що тільки 5 % опитаних відповіли, що мають знайомих, котрі добре інформовані про екологічну ситуацію. При цьому 48 % респондентів упевнені, що навіть вчені насправді не знають, що відбувається з природою.

Хоча екологічна тематика є нині актуальною, вона ще не посідає одне з найважливіших місць у засобах масової інформації, що засвідчують і вищезгадані дані. Журналісти мають не лише констатувати наявність тієї чи іншої проблеми, а й проводити аналіз її виникнення, показувати можливі шляхи її подолання в конкретних ситуаціях, спонукати людей до дій. Тому робота журналіста, який займається такою тематикою, потребує належної підготовки.

Якщо розглядати словосполучення "екологічна журналістика" в широкому аспекті, то, на думку ряду дослідників екологічною можна вважати будь-яку журналістику. Адже навколишнє середовище – складна система, де люди, жива і нежива природа знаходяться в різноманітних взаємовідносинах. У результаті глибокого аналізу якої-небудь економічної, соціальної чи іншої проблеми майже неминучим є вихід на екологічну проблематику. І навпаки, звернення до якої-небудь екологічної проблеми як до області знань, до події, що пов'язана з впливом на навколишнє середовище (наприклад, про аварію на підприємстві), незмінно призведе до інших аспектів цього впливу: економічного, політичного, соціального, медичного, етичного.

Якщо намагатися визначити поняття "екологічна журналістика" більш вузько, то можна сказати, що вона розуміє безупинне, широке висвітлення екологічних питань як глобального, так і локального значення. Предметом такої журналістики можуть бути не тільки проблеми, але й позитивні заходи, що спрямовані на охорону навколишнього природного середовища.

На думку російської дослідниці Л.М.Землянової, екологічна журналістика – сфера журналістської діяльності, що зосереджується на висвітленні таких глобальних проблем, як запобігання ядерній катастрофі, забрудненню довкілля відходами хімічної промисловості й інших видів шкідливого для життя людства виробництва. І наприкінці XX ст., і сьогодні аналітики стверджували й продовжують стверджувати, що марнотратне ставлення до природних ресурсів планети зовсім неприпустиме, бо ставить людство під загрозу його самознищення. Тому екологічна проблематика потребує від мас-медіа великої відповідальності, глибоких знань і пропагування дбайливого й ощадливого використання природних ресурсів. Екологічна журналістика за допомогою мас-медіа повинна доносити до кожної людини ідею необхідності нового ставлення до навколишнього середовища. Тільки спільними зусиллями людство може зупинити загрозу загибелі цивілізації та планети.

Екологічна журналістика є одним з інструментів вирішення екологічних проблем. І це накладає відповідальність на журналіста, котрий висвітлює таку тематику. Важливо, аби він сам розібрався в суті проблеми, про яку розповідає іншим. Непрофесійна робота з фактами, зайве прагнення до сенсаційності в подачі матеріалу можуть не тільки заплутати читача, викликати паніку, але й нададуть привід чиновникам, відповідальним за вирішення екологічних проблем, зайвий раз підкреслити некомпетентність журналістів і громадськості та ігнорувати думку громадян у прийнятті екологічно важливих рішень. З іншого боку, грамотне й коректне висвітлення існуючих проблем може вплинути на їхнє позитивне рішення. Адже найчастіше саме публікації в газетах є поштовхом до дій громадян.

На думку деяких російських дослідників (А.Кочиннева, О.Берлова, В.Колесникова), функціями журналіста, що займається висвітленням проблем довкілля, є такі:
– інформаційна: надання аудиторії даних про стан навколишнього середовища, інформування про існуючий чи потенційний ризик для здоров'я людини й екосистем;
– просвітницька: ознайомлення читачів з основними законами екосистем, із небезпекою і негативними наслідками антропогенного впливу на довкілля; встановлення взаємозв'язків між окремими явищами, що спричиняють зміну клімату чи виникнення іншого ризику для здоров'я людей;
– організаційна: "стимулювання" населення до прийняття тих чи інших рішень, до конкретних дій;
– контролююча: інформуючи про діяльність влади, підприємств, котрі забруднюють навколишнє середовище, журналіст допомагає громадянам реалізувати право на інформацію про стан довкілля і захищати право на існування в безпечному світі.

Висвітлення екологічних проблем – це також і питання демократії. Більшість із них – безпосереднє відображення політики й економіки: наприклад, проблеми збереження і знищення хімічної зброї, промислових і радіаційних забруднень тощо. Це означає, що розкриття цієї теми в мас-медіа тісно пов'язано з політичною й економічною ситуацією в суспільстві. Раніше, ще за СРСР, люди мали завжди мінімальний доступ до інформації про стан навколишнього середовища. Після серії екологічних катастроф, з яких найвідоміша Чорнобильська, після приховання істини владою, населення перестало довіряти офіційним даним. Інформація, отримана журналістами з неофіційних джерел, викликала більше довіри. Зрозуміло, що державні й комерційні організації прагнуть відстоювати свої інтереси, і будь-яка влада намагається приховати інформацію, що зображує її в невигідному світлі, однак у зрілому демократичному суспільстві є механізми подолання таких тенденцій.

Партійна квота на керівні посади в українському природоохоронному міністерстві змінює стан справ у країні. Але про реальні наслідки таких змін, про політизацію екології журналісти пишуть мало. Проте корумпованість та партійні пріоритети, привнесені з політики, можуть серйозно зашкодити вирішенню екологічних проблем.

Мас-медіа – один з інструментів побудови демократичного суспільства. Контроль за управлінням навколишнім середовищем має стати одним із пріоритетів журналістської діяльності.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Що таке екологічна журналістика?
2. Які функції екологічної журналістики ви знаєте?
3. Коли вперше журналістикознавці запропонували термін "екологічна журналістика"?
4. Які екологічні теле- і радіопрограми ви знаєте?
5. Прослухайте радіопрограми "Якість життя" на радіо "Ера" та "Зелена планета" на Українському Радіо. Яка їхня тематика, які проблеми аналізують ведучі?