Останніми роками йде дискусія про ознаки та взагалі існування жанрів. І хоча стара система поділу на жанри не завжди була ідеальною, зовсім відмовлятися від неї не варто. Український журналістикознавець, професор А.З.Москаленко визначав жанр як предмет формотворення матеріалу і спосіб відображення теми. Іншими словами, жанр – це спільність логіко-композиційних ознак.
Жанр є елементом форми журналістського твору. До критеріїв поділу журналістики на жанри відносять:
• об'єкт відображення;
• призначення виступу;
• масштаб охоплення дійсності, масштаб узагальнення;
• особливості літературно-стилістичних засобів.
Поділ жанрів на відповідні групи значною мірою ґрунтується на відмінності та ступені складності інформації. Важливий внесок у розвиток теорії жанрів зробили журналістикознавці А.Москаленко, О.Гриценко, Г.Кривошея, В.Шкляр тощо.
Систему жанрів можна представити таким чином, як це пропонує, наприклад, професор В.Шкляр, відомий низкою публікацій саме з цієї тематики.
Замітка – найоперативніший і найлаконічніший жанр, з допомогою якого повідомляється про об'єктивно існуючі факти, події, явища соціального розвитку суспільства з метою пізнавального, політико-виховного впливу на аудиторію.
Чомусь молоді журналісти вважають, що замітку написати дуже легко. Але зустріч з редакторами провідних засобів масової інформації в Інституті журналістики засвідчила, що така впевненість рідко має практичний досвід під собою. Одна з редакторів інформаційної агенції зазначила, що колишній випускник напружено працює не менш семи місяців, поки навчиться добре писати замітку. Отже, майстерність її написання має значно більше секретів, ніж лише відповіді на класичні "Що? Де? Коли? Хто? Яким чином?"
Репортаж – оперативний жанр, у якому динамічно, з документальною точністю і емоційністю відтворюється дійсність у її розвитку через безпосереднє сприймання автора, що створює ефект присутності самого читача, глядача чи слухача на місці події. Репортер є однією з найпопулярніших спеціалізацій у журналістиці. Окрім суто професійних навичок із підготовки тексту, бажано мати хорошу реакцію, вміння пристосовуватися до будь-якої, навіть екстремальної ситуації, знаходити вихід із скрутного становища. Останнім часом екологічна журналістика значну увагу приділяє висвітленню та аналізу різноманітних техногенних катастроф, природних негараздів, наслідків дій військових тощо.
Інтерв'ю – бесіда журналіста з компетентними співрозмовниками на суспільно-значущу тему, призначена для оприлюднення. Треба розділяти інтерв'ю як жанр і як метод. Молодим журналістам чомусь здається, що зробити інтерв'ю не так і важко: поставив диктофон чи мікрофон перед людиною, а потім розшифрував запис. Як правило, такі матеріали бувають занадто "сирими" та рідко з'являються в пресі чи ефірі. Часто вже ваш співрозмовник дасть зрозуміти помилковість такого підходу. Якщо ж промовчить, потім редактор вкаже на більш суттєві недоліки. До інтерв'ю треба ретельно готуватися, продумати кожне запитання, переглянути автобіографічні дані та всю доступну літературу співрозмовника, якщо це науковець. Ваша праця вимагатиме і знань із психології спілкування, невербальної комунікації тощо.
Звіт – це оперативний жанр журналістики, який не лише повідомляє, а й аналізує важливі суспільно-політичні події, для яких характерна дія, виражена словом. Як правило, звіт готують за результатами різноманітних засідань, зустрічей, конференцій тощо. Іноді для журналістів пропонуються підготовлені заздалегідь матеріали. У процесі підготовки звіту існує спокуса використати повністю наданий прес-реліз чи переписати його значну частину. Це призводить до появи надзвичайно нецікавих матеріалів-довідок, якими ще часто насичена переважно місцева преса, засновниками якої є адміністрації різного різня. Треба мати чітку позицію у спілкуванні з чиновниками, котрі хочуть побачити надрукований матеріал на зразок доповідної записки. Газета чи ефір не є додатком їхнього кабінету. Звіт у пресі має бути цікавим насамперед вашій аудиторії.
Загальне зауваження до матеріалів, які подаються в інформаційних жанрах – це дуже малопомітна присутність журналістського "я" в змісті. Аудиторію цікавить не ваша особиста позиція, а та інформація, яку ви надаєте. Власне, відсутність позиції журналіста в інформаційних матеріалах є типовою ознакою західної школи журналістики. У багатьох виданнях світу події висвітлюються таким чином, що зміст матеріалів зовсім не віддзеркалює особисту позицію їх авторів. Прочитавши такий текст, людина отримує повну інформацію про подію, але зовсім не знає, як до неї ставиться сам журналіст. Для його позиції є відповідна колонка для коментарів чи статті головного редактора, який розповідає про позицію газети до найбільш значних подій.
З власного досвіду роботи автора в пресі стало зрозуміло, що саме аналітичні жанри є найбільш вдалою можливістю для молодих журналістів заявити про себе. Для штатного працівника редакції значну роль грає фактор часу, який не завжди дозволяє провести ґрунтовне дослідження тієї чи іншої теми. Журналісту іноді доводиться працювати одразу над декількома темами, брати участь у редакційних заходах тощо. Студент або позаштатний молодий працівник можуть значно більше уваги приділити одній обраній темі, зустрітися з декількома цікавими співрозмовниками – експертами, проглянути деяку літературу, скористатися джерелами інформаційних мереж тощо. Не обов'язково, що ви будете готувати аналітичні матеріали щотижня. Але вихід хоча б одного змістовного дослідження раз на місяць створить для журналіста на початку його кар'єри позитивний імідж і сприятиме формуванню власного досьє, з яким легше знайти гарну посаду. Отже, зверніть особливу увагу на аналітичні жанри.
Кореспонденція – є одним із важливих аналітичних жанрів, який, використовуючи достовірні, тематично об'єднані факти, відображає певну сторону сучасної дійсності.
Стаття – один із найпоширеніших аналітичних жанрів, у якому автор, ґрунтовно аналізуючи факти та явища життя, доносить до читача певну думку, ідею за допомогою низки аргументів. Екологічна інформація та різні статистичні дані потребують ретельної перевірки. Варто продумати зображальні елементи (фото, графіки, малюнки) до значних за обсягом статей.
Коментар – злободенний виступ, який пояснює та оцінює важливі політичні, державні, господарчі, культурно-мистецькі й інші події. Типовою ознакою західної школи журналістики, досвід якої активно залучається останніми роками, є чітка межа між коментарем та інформацією у журналістських творах. Коментар журналіста до подій, які він висвітлює, можливий лише на визначеному місці шпальти газети, де вказується про це за допомогою рубрики.
Рецензія – матеріал, який аналізує й оцінює науковий, літературний, мистецький твір чи виставу.
Огляд – матеріал, який містить оцінки сукупності однорідних фактів з якоїсь однієї сфери життєдіяльності людей протягом певного часу, з метою дати аудиторії об'єктивну і цілісну картину дійсності.
На жаль, журналісти не так часто створюють екологічні матеріали в художньо-публіцистичних жанрах, хоча це суттєво б збагатило палітру виступів засобів масової інформації, сприяло б більш емоційному розумінню любові до природи та потреби її збереження. Цікаво побачити сповідь берізки, яку надламали задля збору її соку, чи пташки, у якої підлітки знищили гніздечко. А може хтось напише від особи Дніпра чи Дунаю, які важко несуть забруднені води… Майстерність творення словом завжди вимагає оригінальних ідей. Пошукайте їх для кожного з жанрів.
Нарис – художньо-публіцистичний жанр, в якому на документальній основі узагальнюються важливі суспільно-політичні явища, розкриваються події, у центрі яких постає зображення всебічності природи чи розкриття характеру людини, яка її любить і зберігає.
Фейлетон – сатиричний художньо-публіцистичний жанр, котрий виявляє комічну суть негативних фактів, процесів і явищ дійсності. Останнім часом він практично зник з газетних шпальт. Але ж сила сміху та висміювання є незборимою. Використовуйте її для боротьби з байдужими чиновниками чи знищувачами природи.
Памфлет – сатиричний художньо-публіцистичний жанр, в якому розвінчуються небезпечні негативні явища. Розрахований на ідейне знищення об'єкта критики. Як і фейлетон, практично в газетах не зустрічається. Разом з тим, може відродитися на сторінках, насамперед, партійної преси.
Етюд і есе – художньо-публіцистичні жанри, які за своїми жанровими ознаками нагадують нарисово-фейлетоно-памфлетні виступи на історичні, наукові, літературно-мистецькі теми й мають закінчений характер. Вимагають значних зусиль для пошуку оригінальних, відчутих всім серцем образів, які краще за все виникають у інтимні хвилини особистого спілкування з природою.
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
1. Проаналізуйте матеріали на екологічну тематику ваших місцевих видань. Які жанри найчастіше обирають журналісти?
2. Прочитайте наведений нижче матеріал студентки Інституту журналістики. Визначте жанр. Що вдало або невдало опрацювала журналістка, готуючи текст до друку? Запропонуйте власні ідеї стосовно розробки теми та підготовки тексту.
Наталія ДЯЧЕНКО
Зазвичай логіка підказує нам, як правильно діяти в тій чи іншій ситуації, передусім, як уберегтися від усіляких бід та негараздів. Але не завжди кожен з нас керується цим внутрішнім відчуттям. Неможливо, наприклад, пояснити те, що ми, земляни, інколи вчиняємо з природою, із середовищем, в якому існуємо. Чому сучасне суспільство досі повністю не усвідомило такої найбільшої та найнебезпечнішої загрози, як екологічна катастрофа?
– Невже в нас настільки притуплене відчуття небезпеки? Той факт, що ми безсистемно, довільно послуговуємося "дарами" довкілля, не замислюючись інколи над істинною ціною зелених насаджень, питної води чи повітря, свідчить про досить низький рівень екологічної культури нашого суспільства. Можливо, саме ця обставина заважає нам мислити глибше, глобальніше, і жити не лише днем сьогоднішнім, а й перспективою. Чи реально навчити мільйони людей екологічній абетці, і хто саме має взяти на себе виконання цього нелегкого завдання? – З такого запитання наша кореспондентка розпочала розмову з головою Української молодіжної екологічної ліги Ігорем Кирильчуком.
– На мій погляд, основи екологічної грамотності можна закласти лише з дитинства. Відомо, що навчальна програма розрахована на те, щоб діти отримали необхідні базові знання з різних предметів. То чому, вивчаючи біологію, геометрію, фізику, їм не засвоїти ще одну не менш важливу дисципліну – екологію? Необхідно, щоб сучасна молодь ще зі шкільної парти була небайдужою до проблем довкілля. Адже це не лише благородна загальноосвітня мета, а й реальна підготовка наших дітей до самостійного життя. Майбутнє "розпише" їм різні соціальні ролі – політиків, підприємців, науковців, – але всіх об'єднуватиме розуміння глибинних екологічних цінностей, уміння знаходити правильні рішення в трикутнику суспільство – довкілля – економіка. Згадаймо головний принцип медиків – не зашкодь! Він цілком прийнятний, коли йдеться про взаємодію людини з навколишнім середовищем. Оберігати, а не руйнувати, примножувати, а не знищувати – таким має бути підхід сучасної молоді до всього живого й корисного, що нас оточує.
– Як би ви оцінили діяльність громадських екологічних організацій, у тому числі й вашої, у справі виховання екологічно освіченої молоді?
– Нагадую, що громадський екологічний рух виник в Україні ще за радянських часів. Це були студентські дружини охорони природи, які виконували освітню роботу. Вибух на Чорнобильській АЕС розбудив нашу націю. Спільне горе об'єднало людей, які почали усвідомлювати жахливу загрозу такої глобальної катастрофи. У нашій державі виникає перша Українська екологічна асоціація "Зелений світ". Саме вона виступила проти засекречення урядом повної інформації про наслідки Чорнобильської катастрофи і водночас заявила про необхідність особливої уваги до здоров'я тих, хто постраждав. За часи Незалежності прокотилась нова хвиля створення екологічних організацій. Чимало з них не припинили своєї активної діяльності й сьогодні. Наша ліга розпочала своє існування з відомого вам "Зеленого світу". Правда, ми не працюємо за однією програмою. Зокрема, Житомирське відділення, окрім аналітичної роботи, пов'язаної із ситуацією в чорнобильській зоні, розвиває екологічну журналістику. Діти самостійно збирають цікавий матеріал і видають навчальну газету. У Вінниці віддають перевагу екологічному туризмові. Діяльність Київської організації нині полягає у вивченні громадської думки стосовно експерименту з роздільного сортування сміття. У перспективі ми плануємо розпочати інформаційну кампанію, присвячену цій проблемі.
Загалом ми намагаємося залучити до співпраці якомога більше молоді, щоб виховати екологічно свідоме покоління, а відтак інформаційно – освітній напрямок є для нас визначальним і пріоритетним.
– А які проблеми довкілля, на вашу думку, повинні б найбільше турбувати центральну владу, органи місцевого самоврядування і суспільство загалом?
– Особисто я радив би звернути увагу насамперед на якість питної води. Адже, якщо в Києві вона в основному відповідає стандартам, то в південних областях ситуація набагато гірша. Будуючи артезіанські колодязі, ми лише відкладаємо це питання на майбутнє, адже запас підземних вод обмежений. І якщо за цей час не буде застосовано нові технології очищення, не відремонтовано водогони, то пити нам з вами буде нічого.
Також з кожним роком загострюється проблема забруднення повітря автомобілями та промисловими об'єктами. Не секрет, що на наших вулицях їздять транспортні засоби, які вже давно вичерпали допустимий термін експлуатації. Техогляд сьогодні можна пройти досить легко: аби автомобіль працював, а вже на шкідливі викиди мало хто звертає увагу. Щодо промисловості, то тут варто знову згадати про модернізацію, яка в нашій державі майже не здійснюється. Пояснюється просто: немає коштів.
Не можуть не турбувати і масштаби захворювань, викликаних наслідками Чорнобильської катастрофи. Велику небезпеку для здоров'я становлять, зокрема, забруднені радіоактивними елементами продукти харчування. Маю на увазі молоко, м'ясо, картоплю. Напевне, мало хто з нас, скуповуючись на ринках, цікавиться, чи пройшов певний продукт спеціальний контроль. А це тому, що люди не усвідомлюють або просто не хочуть усвідомлювати те, що негативний вплив Чорнобиля не зник і досі загрожує всім, насамперед, нашим дітям.
Як бачите, в Україні чимало екологічних проблем, які потребують нагального вирішення. Звичайно, я згадав не всі, та думаю і цього буде достатньо, щоб зрозуміти: зволікати більше не можна. Необхідно діяти рішуче, шукати нові шляхи збереження та охорони довкілля і не допускати погіршення й так уже складної ситуації.
Нині просвітницька місія всіх екологічних структур, на мою думку, має полягати в тому, щоб гостра проблематика оприлюднювалась якомога оперативніше й повніше, аби суспільство знало про можливі катаклізми й могло попередити їхнє виникнення. Інший аспект таких устремлінь – послідовне, методично – відпрацьоване екологічне навчання, всезагальний громадський рух з ліквідації невігластва в царині взаємодії людини з природою.
– А ви якусь результативність простежуєте? Усвідомлення "рукотворної" екологічної небезпеки приходить до наших людей?
– За даними останніх соціологічних опитувань, які проводилися в різних регіонах України, перші місця посідають проблеми соціальні. Передусім наші громадяни переймаються здоров'ям, захистом від криміналу, освітою дітей. Стан навколишнього середовища турбує українське суспільство набагато менше, екологічні проблеми відійшли сьогодні на 6-7 місце.
– І чим ви це могли б пояснити?
– Основною причиною таких відповідей є, звичайно ж, нестабільна економічна ситуація в нашій державі. Люди не впевнені в завтрашньому дні. Чимало хто з нас не має прибуткової роботи, а отже, і належного харчування та медичного забезпечення. Тому цілком зрозуміло, що наших громадян турбують насамперед проблеми матеріальні, а не екологічні.
– Але ж ми завжди звикли вірити в перспективу. Чи можна очікувати позитивних змін?
– Звичайно, це залежатиме від подальшого розвитку нашої держави. Але в будь-якому випадку, повинні ж ми, нарешті, зрозуміти, яку важливу роль відіграє в нашому житті екологія. Головне – не бути байдужими і своєчасно подбати про майбутнє наступних поколінь. Переконаний, що для них екологічна грамота розпочинатиметься з абетки і тоді, можливо, не виникатиме риторичного запитання: бути чи не бути екологічно свідомому українському суспільству...
"Молодь України", 17 грудня 2002 р.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові