Щоб дістати необхідні відомості, журналіст іноді має зробити запит.
Запит на отримання екологічної інформації – це належним чином оформлене звернення до державних органів з вимогою про надання можливості ознайомлення з необхідними відомостями та офіційними документами, з даними про діяльність органів влади з екологічних питань.
У запиті про надання екологічної інформації необхідно зазначити: своє прізвище, ім'я та по батькові; адресу; чітко сформулювати, яку інформацію бажаєте отримати.
Запит можна подати в письмовій чи іншій зручній для запитувача формі. Він може бути індивідуальним або колективним. Відповідь на нього має надійти протягом одного місяця, термін вивчення запиту щодо можливості його задоволення – 10 днів (Закон України "Про інформацію", стаття 33).
Державний орган може відмовити в наданні інформації з екологічних питань якщо: державний орган не володіє необхідною інформацією; запит про надання інформації сформульовано в загальному вигляді; запит про надання інформації є необґрунтованим.
Порушенням законодавства України при наданні інформації є:
• необґрунтована відмова в наданні інформації про стан навколишнього природного середовища, якість харчових продуктів, джерела забруднення;
• надання інформації, що не відповідає дійсності;
• несвоєчасне надання інформації;
• навмисне приховування інформації, зокрема приховування випадків аварійного забруднення навколишнього середовища (Закон України " Про інформацію", стаття 47).
Не може бути відмовлено ні за яких обставин у наданні такої інформації:
• стихійні лиха, аварії та катастрофи;
• надзвичайні події, що загрожують життю та здоров'ю громадян;
• стан здоров'я громадян;
• якість харчових продуктів та предметів побуту
• порушення екологічних прав громадян.
Інформація з екологічних питань надається безкоштовно. Помірна платня вноситься за виготовлення копій документів на вимогу особи, що подала запит.
Розглянемо зразок такого документа, підготовленого юристами організації "ЕкоПраво".
Зразок
Прошу Вас надати мені (нам) таку інформацію_____________
Зазначена інформація:
а) стосується моїх (наших) екологічних прав та інтересів;
б) викликає громадський інтерес і не вимагає необхідності формулювати свою зацікавленість у ній.
Моє (наше) право на одержання зазначеної інформації гарантується чинним законодавством України, а саме:
1. Конституцією України, статті 16, 32, 34, 40, 50.
2. Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", стаття 9.
3. Основами законодавства України про охорону природи, ст. 6.
4. Законом України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", стаття 4.
5. Законом України "Про відходи", стаття 14.
6. Законом України "Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань", стаття 4.
7. Законом України "Про інформацію", статті 9, 35, 47.
8. Міжнародною Конвенцією "Про доступ до інформації, участь громадськості у прийнятті рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища", ратифікованою Верховною Радою України 6.07.1999 року.
Інформацію прошу (необхідне зазначити)
а) видати особисто;
6) вислати за адресою;
в) надати можливість ознайомитися.
У разі відмови в наданні інформації прошу дати письмову аргументовану відповідь, яка за необхідності дозволить оскаржити Ваші дії в судовому порядку.
Дата –––––––––––––– Підпис ––––––––––––––
Примітки:
а) запит направляється листом на замовлення з повідомленням про вручення;
6) квитанція про відправлення листа й офіційне повідомлення про відмову в наданні інформації є необхідними в разі звернення до суду.
У разі відмови в наданні інформації слід апелювати до вищого органу в порядку підлеглості або до суду. Оригінальний спосіб використовують журналісти газети "Аргументы и факты". Спочатку вони радять звернутися до вищих посадових осіб в установі. Якщо ваше звернення не було ефективним, варто попросити зробити це вашого головного редактора. Якщо це теж не спрацьовує, журналісти знов йдуть "брати бастіон", але вже не просячи, а погрожуючи. Вони кажуть, що надрукують у газеті ім'я, прізвище та телефон посадової особи, яка відмовляє надати інформацію, з тим, аби читачі самі зверталися до цієї людини персонально. Ураховуючи мільйонну аудиторію, низку важких робочих днів буде забезпечено.
Сьогодні практика офіційних запитів інформації в державних органах є досить широко поширеною. Проте так само широко розповсюджена і практика відмов держорганів у наданні інформації.
Звичайно, запит не проігнорують зовсім, бо це може призвести до судового розгляду. Але може надійти відповідь, що носить формальний характер. Чи обґрунтування відмови відповіді на запит, зокрема відсутність потрібної інформації в організації або посилання на те, що дана інформація становить державну таємницю. Більш складною може виявитися ситуація, якщо журналіст потребує не просто інформації про стан навколишнього середовища, а конкретного документа. Крім екологічної інформації, у ньому можуть міститися також і дані, віднесені до категорії інформації з обмеженим доступом. Наявність таких відомостей може зробити недоступним для громадськості весь документ. У деяких випадках ефективним тут може виявитися компромісний шлях – часткове копіювання даних з документа, завіреного офіційною особою.
Саме з такими труднощами стикається журналіст, звертаючись у різні організації. Тому надзвичайно корисними є такі поради:
1. Варто з'ясувати як можна точніше, які саме організації мають потрібну інформацію, і в якому обсязі. Це допоможе направити запит потрібному адресату.
2. Не менш важливою умовою ефективності звернення журналіста є точність, визначеність формулювань запиту. Необхідно чітко усвідомлювати мету інформаційного пошуку й розуміти специфіку роботи конкретної структури. Це допоможе заощадити час і уникнути непотрібних конфліктів.
3. Дотримуватись правил ділового листування. Тільки письмовий запит є тим документом, на який зобов'язана надійти офіційна відповідь. Запит, зроблений в усній формі, може бути проігнорований. Якщо інформація отримана навіть у приватній бесіді з офіційною особою, то слід розуміти, що цю інформацію можна використати, але посилання на неї в публікації може спричинити журналісту іноді великі неприємності, аж до судового розгляду.
4. Усі етапи взаємодії з офіційними організаціями повинні документуватися. Це знадобиться у подальшій роботі з організацією при оскарженні її рішень. Журналіст має зберігати як копії звернень, так і отримані відповіді.
5. Іноді запити вирізняються різким, емоційним тоном. Якщо обставини змушують журналіста звертатися з листом, досить відвертим за змістом, важливо дотримуватись прийнятих правил ввічливості. Мета журналіста полягає в тому, щоб одержати відповідь на свій запит, тому належить бути коректним навіть у тому разі, коли немає особливої симпатії до адресата.
Отже, отримання інформації з офіційних джерел перетворюється на досить складну й тривалу процедуру, але якщо інформація важлива для журналіста, він має її пройти. Іноді більш успішним буде шлях отримання інформації через прес-службу чи відділ відомства по зв'язках з громадськістю, а іноді – через налагодження дружніх відносин безпосередньо з чиновником-власником інформації. Однак досвід переконує, що далеко не на всі питання можуть бути отримані відповіді з державних джерел. Тоді журналіст звертається в неурядові екологічні організації, яких сьогодні стає все більше. Такі об'єднання прагнуть допомогти суспільству у вирішенні тих проблем, які державні органи не вирішують чи вирішують не найкращим чином.
Журналіст, що розпочинає збирати інформацію з визначених заздалегідь джерел, має такі проблеми: вибір оптимального способу одержання даних та їх надійна фіксація. Зазвичай працівники мас-медіа використовують два найпоширеніші методи: інтерв'ю і вивчення документів. Серед них менш надійним є інтерв'ю, при використанні якого виявляється суб'єктивність журналіста, котру важко перебороти. Однак більшість матеріалів все ж готується саме на підставі бесід з людьми.
Успіх інтерв'ю залежить від багатьох умов, і в першу чергу – від добре попередньо виконаної "домашньої" роботи. Вона містить у собі максимально детальне ознайомлення з темою та із співрозмовником за допомогою різних джерел і способів:
• опитування тих, хто добре знає майбутнього співрозмовника, у тому числі колег редакції, що мали з ним справу;
• ознайомлення з результатами професійної роботи співрозмовника.
Підсумовування "домашньої" роботи виконується для того, щоб переконатися, чи буде цікавою тема передбачуваної розмови для бесіди й скласти перелік питань. Продумувати цей перелік варто завжди – таким чином журналіст застрахує себе від банальних, недоречних запитань і питань, що вже задавалися. До того ж співрозмовники не дуже люблять, коли з ними говорять без підготовки, вони розглядають це як неповагу до себе. А деякі з них неодмінно скористаються помилкою інтерв'юера й висміють недотепу.
Після підготовки залишається домовитися про зустріч, іноді при цьому узгоджуються основні напрями розмови. Професіонали, як правило, прагнуть влаштувати зустріч наодинці, тому що в присутності інших людей співрозмовник стає більш стриманим у своїх судженнях. А щирість відповідей є найголовнішим в інтерв'ю.
Однією з проблем для кожного журналіста – як встановити довірливі стосунки. Домагаються цього по-різному.
Ось деякі поради:
• знаходьте й використовуйте приємні асоціації;
• дозволяйте співрозмовнику почувати себе невимушено й бути готовим розповідати;
• не задавайте прямих запитань, поки не переконаєтесь, що він готовий дати бажану й точну інформацію.
Інтерв'ю буде вдалим, якщо журналіст дотримуватиметься певних рекомендацій:
• намагатися ставити питання так, щоб вони були зрозумілі;
• допомагати співрозмовнику усвідомлювати відповідальність за свої твердження;
• тримати важливі питання в голові, поки не буде отримано адекватну інформацію на кожне з них;
• записувати всі дані одразу чи якнайшвидше по закінченні бесіди, щоб не загубити важливу інформацію;
• провокаційні запитання ставити лише під кінець розмови.
Наприкінці інтерв'ю журналіст має особливо уважно стежити за додатковими зауваженнями співрозмовника. У цей час люди зазвичай розслаблюються і часто говорять про те, чого уникали під час спілкування.
Зібравши необхідні дані, кореспондент перевіряє отриману інформацію. Причому перевірка має проводитися завжди й інтерв'юєр не повинен забувати про цей етап роботи. Сумлінний журналіст відрізняється тим, що для уточнення даних зробить на п'ять телефонних дзвінків більше, ніж його легковажний колега.
Існує кілька випробуваних способів перевірки фактичних відомостей:
• коли матеріал готовий, варто передзвонити джерелу і перевірити ще раз цифри, факти, інші дані, чітко зачитати й важливі висловлювання і запитати: "чи правильно я відтворив ваше судження?";
• за можливості варто зіставити отримані дані з наявними аудіо- записами, текстовими документами;
• показати текст експертам;
• зачитати матеріал досвідченим колегам у редакції;
• дати прочитати текст редакційному юристу.
Усі ці нехитрі дії позбавлять журналіста від можливих помилок і неприємностей.
Ще один важливий спосіб – вивчення документів. Документ – це інформація, зафіксована в друкованому чи рукописному тексті, на магнітній стрічці, фотоплівці, відеокасеті, у деяких випадках чи не найважливіший інструмент у роботі журналіста. З його допомогою перевіряються дані, отримані в ході інтерв'ю. Він стає аргументом і доказом, коли журналісту потрібно доводити свою правоту в суді. Опора на документи робить публікацію ґрунтовною і захищеною. Професійний журналіст використовує будь-яку можливість, щоб забезпечити себе копіями документів, з якими йому доводиться працювати.
Робота з документами – ключовий момент творчого процесу. Вона містить у собі пошуки документів, його освоєння, перевірку на надійність. Освоєння документа складається з пошуку даних, їхньої інтерпретації та фіксації.
Щоб перевірити документ на надійність:
по-перше, необхідно переконатися в тому, що він створений дійсно тим автором, який указаний;
по-друге, варто визначити вірогідність уміщених у ньому даних, тобто переконатися, що вони відповідають дійсним подіям.
по-третє, важливо усвідомити те, наскільки репрезентативні ці дані та чи утворять вони достатню базу для серйозних висновків. У деяких випадках журналісту може знадобитися допомога фахівців.
Існують вимоги до роботи з отриманою інформацією.
Журналіст повинен простою і зрозумілою мовою викладати факти, не спотворюючи їх, не створюючи двозначності, уникаючи механічних повторень, писати короткими реченнями. Крім того, він має вибирати найголовніше із зібраних документів, уникати непотрібних, другорядних деталей, спеціальних термінів, абревіатур і особливо уважно перевіряти написання імен, прізвищ, посад, адміністративних назв, цифр, цитат. Недбалість при написанні критичної статті може обернутися проти самого кореспондента. Написавши складний аналітичний матеріал, іноді не варто квапитись нести його в редакцію. Наступного дня необхідно переглянути роботу очима читача, сторонньої людини. Можливо, деякі деталі викликають у журналіста сумнів і їх необхідно буде уточнити.
Особливу увагу слід приділяти мові, назві заголовка. Увагу читача привертають фотографії, графічні малюнки, уміло підібраний епіграф. Необхідно пам'ятати, що тільки ті газетні матеріали будуть прочитані читачами, які написані цікаво й не нагадують бухгалтерський звіт чи наукові тези. Інформація має бути різноманітною, тому іноді варто було б давати рецензії на нові книги, кінофільми, телепередачі, публікувати кросворди, фейлетони, гуморески, карикатури, що стосуються питань охорони природи.
Якщо це критичний матеріал, має бути переконлива аргументація, ретельно перевірені факти, а в разі потреби – посилання на наукові джерела.
Журналіст повинен пам'ятати, що публікація критичних і проблемних матеріалів – тільки половина справи. Аби стаття викликала в суспільстві резонанс, необхідно ще раз виступити на шпальтах газети або організувати полеміку з даного питання.
Цікава форма роботи – листування з читачами, публікація в газеті відповідей на їхні запитання.
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
1. Проаналізуйте, які закони регламентують вільний доступ до екологічної інформації.
2. Напишіть запит на отримання екологічної інформації про стан забруднення повітря в центрі вашого міста до керівника екологічної інспекції.
3. Напишіть запит до місцевої санепідстанції на отримання екологічної інформації про стан питної води у вашому місті.
4. Проаналізуйте, наскільки вдало використано різні джерела інформації та засоби її отримання в матеріалі студента Інституту журналістики, який став переможцем всеукраїнського конкурсу молодих журналістів і, як відзнаку, отримав можливість назвати справжню зірку своїм ім'ям, але обрав ім'я видатного журналістикознавця А.З.Москаленка.
Сергій ХОМІНСЬКИЙ
Західний кордон України. Щойно за межі нашої держави виїхала ще одна фура, завантажена деревом. А саме дубовими дошками. Кожна з них має за повної відсутності сучків, червоточини, загнивань та інших вад ширину близько метра (!). При нагоді зверніть увагу на вхідні двері вашої квартири – їхня ширина 80 см. Професіонали – деревообробники називають такий матеріал "піснею". Для перевезень використовуються фури, здатні без проблем транспортувати 30 кубічних метрів дубових дощок.
Дуб-кругляк, заготовлений на Волині, розпилюють в одній з українських фірм – у величезному, обладнаному ультрасучасним устаткуванням цеху. Власне сам процес обробки складається лише з однієї операції. Отримані дошки навіть не сушать і не обрізають. Справу поставлено на конвеєр. Можна було б і кругляк вивозити – та занадто багато місця займає, та й у фуру не завантажиш.
А наша фура тим часом прямує до Німеччини. Там кубометр дубу коштує 1000 доларів США. На українську "пісню" ціна, звичайно ж, вища.
Робітники розпилювального цеху отримують за місяць 100-300 гривень. Десяток міцних хлопців двометрового зросту постійно крутяться поруч. Офіс фірми знаходиться в іншому місці, і там сидять зовсім інші люди...
А що, чудово! Фірма процвітає, люди працюють, держава (можливо) отримує гроші у вигляді податків. Ідилія, чи, дійсно, невдалий жарт.
Звичайно, у правому плані все можна обставити чітко. Та варто згадати, що Україна належить до держав із величезним дефіцитом лісових ресурсів. Ми маємо 15,6 % лісистості території проти оптимальних 30-35 %. Причому половину лісів України посаджено людиною, що значно зменшує їх якість. Якби вивозили шістдесятирічні сосни – це ще півбіди. Але дуб метрового діаметра!
Він, щоб досягти таких розмірів, має рости кілька століть. Його високоякісне насіння має давати життя молодим насадженням. Ці дерева в комплексі з усією територією, яку вони займають, повинні оберігатися державою як зіниця ока, тому що це є надбання народу. Це не юридично, це – науково! А ми що робимо?
Автор цього матеріалу має відповідну освіту та досвід роботи в деревообробці та лісовому господарстві. Щоб потрапити до описаної фірми він видав себе за безробітного деревообробника. Пройшов тривалу співбесіду в їхньому офісі (розмовляли зі мною чоловік шість). Потім довелося покластися на долю й їхати в лютий мороз у невідомому напрямку – у холодному, не освітленому жодним променем фургоні, де навіть не було на чому присісти. Водій мені сказав: "Вибач, брат, але я не можу взяти тебе до кабіни". Крім нього там нікого не було. У дорозі ми були близько години.
Коли прибули до цеху, мені знову влаштували співбесіду, а потім й практичний екзамен. Після цього дали завдання, і в моєму розпорядженні залишалось кілька годин до кінця робочого дня, які я присвятив не стільки виконанню своїх нових обов'язків, скільки розгляданню, обмацуванню, підрахункам того, що мене оточувало, та розмовам з моїми новими колегами. Цього для мене виявилося достатньо і я більше там не з'являвся. Результатом цієї "вилазки" став цей матеріал. Конкретні назви, імена та адреси не наведені з особистих міркувань.
Я звернувся до всеукраїнської громадської організації "Громадський контроль". Ось що розповів її керівник В.О.Волга.
– Василь Олександрович, до складу очолюваної вами організації входить Департамент захисту навколишнього середовища. Що ви можете сказати про незаконну вирубку лісів в Україні?
– О! Це окрема тема. І вона дуже небезпечна. До 1995 року Україна не експортувала жодного кубометру лісу. А зараз Україна стала за 5 років одним із самих потужних експортерів лісу до Європи. Другим після Росії. І ось ці екологічні негаразди, які існують на Закарпатті. Зсуви постійні і так далі – чому? – Ліси повирубали.
– А ось, скажімо, комісія, яка працювала після повені на Закарпатті, зробила висновок, що це не при чому...
– Ха... Спробувала вона б зробити інший висновок. Ви знаєте – є дві фігури, яких ви кожен день бачите на телеекрані, яких ви чуєте скрізь і з якими пов'язують величезне політичне майбутнє, які безпосередньо причетні до того, що твориться.
Але я вам хочу сказати таке. Ми розкопали одну із схем. Це наше чернівецьке відділення "Громадського контролю". Купується в Німеччині обладнання для держлісгоспів. Коштує воно 7 тисяч марок. Невеличкий верстат, який пиляє деревину. В Україну воно поставляється по 70 тисяч доларів. Поставляється в цей держлісгосп. Хороший бізнес. Тобто ви відразу "навар" собі робите не в 2 рази, не в 10, а в 20 разів. Мало того, під тиском від Києва – а тих голів, які не погоджуються, знімають з роботи, держлісгоспи змушують розраховуватися не грошима, а лісом. Причому по втричі заниженій ціні, порівнюючи з тією, яка є на ринку. Множимо 20 на 3. Виходить 60 разів. У 60 разів! О накрутка! 6000 відсотків. Ця операція триває буквально один місяць. І, звичайно, такі надприбутки будуть змушувати тих людей, які це роблять, йти далі – вони не зупиняються. Поки ми їх не зупинимо. А для того щоб їх зупинити, ми ще слабенькі. Але ми над цим працюємо.
Люди західних областей трошки боязливі. І їм є чого боятися, тобто та сила, яка це робить, яка спрямована прямо проти України, вона є дуже серйозною, потужною.
Правда, Державна комісія Національної Академії наук не дала жодних підстав навіть найпідозрілішим головам сумніватися в її об'єктивності й неупередженості, й таки включила недоліки лісового господарства до факторів, які спричинили повінь, під почесним останнім сьомим місцем.
Але тут знову ж таки треба заглибитись у ці висновки. За висновками Державної комісії Національної Академії наук, створеної за дорученням Президента України, паводок листопада 1998 року – це передусім стихійне явище, зумовлене одночасною сукупною дією природних чинників (вологе літо й осінь, насичення ґрунту вологою, припинення вегетації і зменшення водотрансформаційной здатності рослинного покриву, затяжні зливи і танення снігу). Нинішні обсяги рубок і лісогосподарська діяльність не були і не могли бути причиною стихійного лиха. З допомогою лісу призупинити стихію гірських річок не можливо."
Виходить, що сьомий фактор, вибачайте за каламбур, насправді не є сьомим. Це є просто повне заперечення його причетності до проблеми. Причому, погодьтеся, заперечення в дусі: "Цього не могло бути тому, що цього бути не могло і взагалі – забирайтесь геть!"
І останнє запитання до керівника "Громадського контролю" В.О.Волги.
– Василь Олександрович, чиновники, відповідальні за наше лісове господарство, категорично заявляють, що всі зловживання в цій галузі є вигаданими. Тобто виходить, що вони відверто говорять неправду?
– Саме так! Брешуть і крадуть! Крадуть багато, а брешуть взагалі без зупину.
Наступна адреса мого розслідування – Державна митна служба України. На жаль, тут відмовилися надати будь – яку інформацію про експорт лісу нашою державою.
Якщо чиновники мовчать, почитаємо пресу. Серед вивчених мною газетних публікацій особливу увагу привернув матеріал в "Урядовому кур'єрі" за 18 липня 2000 року. Інтерв'ю кореспондента Леоніда Лаговського з генеральним директором об'єднання "Волиньліс" Богданом Івановичем Колісником.
Богдан Іванович заперечив будь – які звинувачення в незаконній рубці і гендлюванні лісом. При цьому він визнав що є проблеми, зокрема: "Торік силами лісової охорони затримано сотні лісопорушників, які намагалися вивезти 455 кубометрів деревини цінних порід".
Візьмемо по мінімуму, нехай лісопорушників було 200 (адже – "сотні"). Виходить, що на одного припадає максимум 2-3 кубометри вкраденого лісу. Ні, я не про те що це є несуттєвим. Оберігати треба кожну гілочку. Але якщо припустити, що серед "сотень лісопорушників" було 2 – 3 десятки таких, які намагалися вивезти ліс машинами – хоча б по дюжині кубометрів в кожній, то виходить що всі інші лісопорушники були немічними дідусями і бабусями – які несли додому по маленькій – маленькій в'язочці хмизу, щоб не змерзнути зимою в забутому Богом і людьми селі.
Отже, фірма, в яку я здійснив "вилазку", причетна до знищення "старого, густого предковічного лісу на Волині. Посеред якого галявина з плакучою березою і з великим престарим дубом." (Леся Українка "Лісова пісня") – працює в рамках закону.
Дозволю собі ще раз процитувати Богдана Івановича Колісника: "Бережемо реліктові дерева. Адже на Волині є предковічні дуби, яким по 400-500 років, велетні-сосни. Разом з такими гігантами живуть легенди, які оповідають, що ніби колись під ними відпочивали козацькі ватажки – Хмельницький і Богун, геніальні Тарас Шевченко і Леся Українка". До речі, стаття називається "Бори й діброви Лесиного краю".
Після цього в мене виникає бажання поспілкуватися з людиною, яка не менш професійно розуміється на лісовому господарстві. Домовляюсь про зустріч з одним з викладачів факультету лісового господарства Національного аграрного університету. Він довго не погоджувався говорити на цю тему. Але врешті-решт, за умови що я не буду називати в публікації його ім'я, погодився.
"Україна ще за союзних часів, у 80-ті, вирубувала щорічно близько 14 млн м3 лісу. Внутрішні потреби складали 40-45 млн м3. Вони, звісно, покривалися за рахунок привізної сировини.
Сьогодні в Україні так само вирубується близько 14 млн м3 щорічно. Але у зв'язку з падінням обсягів виробництва, наші потреби зараз набагато менші навіть 14 млн м3.
Піклуючись про стан довкілля, доцільно було б зменшити обсяги рубок до розмірів власних потреб в деревині. Але економічний аспект, тобто можливість отримувати прибутки за рахунок експорту (в 1999 році це 33,2 млн доларів США), заважає це робити.
Та взагалі, цифри – це є цифри. Адже можна вирубати гектар такого собі лісу, а можна вирубати гектар реліктів (згадаймо дуби з Волині). І сьогоднішня ситуація дає можливість схилитися до другого варіанту.
Мій співрозмовник також визнав можливим нав'язування держлісгоспам обладнання на абсолютно неприйнятних для них умовах, йому відомі подібні випадки.
Звичайно мій матеріал був би незакінченим, якби я не завітав до Державного комітету лісового господарства України. На моє звернення по телефону відповіли привітно. Погодились надати деякі матеріали з даної проблеми, зокрема "Лісовий і мисливський журнал", № 2 2000 року. Засновником цього видання є згаданий комітет.
Високопосадові особи стверджують, що лісове господарство України перебуває в нормальному стані. Що порушення, якщо й мають місце, то це поодинокі випадки, з якими ведеться рішуча боротьба.
У формі зручних схем наводиться доволі оптимістична статистика.
Зокрема у 2000 році в Україні зрубано 28 тис. га лісу – посаджено 32,5 тис. га.
Приріст м3 на 1 га лісових земель становить: в Австрії 5,2; Італії 1,9; Німеччині 5,9; Угорщині 6,4; Україні 4,0; Швейцарії 5,7; Швеції 3,0.
Використання річного приросту, становить, %: в Австрії 77; Італії 81; Німеччині 81; Угорщині 75; Україні 37; Швейцарії 84; Швеції 81.
Ці цифри здаються більш ніж пристойними.
Але... Чому б поруч не розмістити ще хоча б три схеми: перша – відсоток лісистості вже названих країн; друга – обсяг експорту деревини кожною з них; третя – порівняльна характеристика того, чим дихають жителі України, Швеції, Німеччини і т. д.
А потім популярно так пояснити пересічному українцю – чому наша держава, маючи один з найнижчих показників лісистості території у Європі, неблагополучний стан довкілля, є одним з світових лідерів з експорту деревини до тих самих країн Західної Європи, лісистість яких є в кілька разів більшою і де проблема чистого повітря є далеко не такою гострою як в Україні.
І до того ж планується значне збільшення об'ємів експорту лісу нашою державою (офіційна інформація, надана Державним комітетом лісового господарства України).
Готуючи цей матеріал, я не мав за мету образити рядового лісника, який, отримуючи посадовий оклад в 74 грн., щодня робить свою благородну справу. Тим більше, що й сам не один рік пропрацював у цій галузі.
Україна перетворюється на сировинний додаток своїх більш розвинених сусідів. І реалізація права пересічного українця жити в екологічно благополучній Україні є нездійсненною мрією.
"Зелений світ", № 4-5, квітень-травень 2001 р.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові