Пошепки постріл збирав стадіони.
Звук жартома руйнував бастіони -
Ті, що століттями зводились пошепки,
Ті, що родили каміння на позики.
Стомилися бавити сивих мрійників
Стрілки біологічних годинників,
Літо міряти січнями й груднями,
Диво-ночами й гіркими полуднями.
Зранку так важко бути найкращими...
Дим випускаючи, темними хащами
Час пробирався - цнотливий, нелічений,
Дарма, що вже п'яний і покалічений -
Так і минав. Стиралися чоботи...
Сто разів прокляті зими-роботи
Гріли по черзі. І зріли парості
Недокохання, перененависті...
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові