Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


На пагорбі розради

Тарас Хуторний

"Маленький Будда
із очицями-вишнями дивувався світові,
який він знав вічно…"
Т. Каплунова

Фіолетовий купол, пробитий мільярдами білих дірочок - зірок, і дві фігурки під ним. Самотнє дерево на пагорбі й маленька статуетка поряд. Тиша… Мовчить дерево, ховаючи в собі столітні таємниці, мовчить Будда (а це був він), що застиг у позі лотоса назавжди. А втім, лише здається, що він німий, як те дерево…

Гармонійна тиша гине під чиїмись лункими кроками. Ще одна темна фігура сходить на пагорб. То - Чоловік у плащі. Він цілує статуетку у тім'я і сідає поряд. Тепер вони удвох споглядають нічне небо і свої душі.
- Буддо, я боюся, - раптово каже Чоловік у плащі. Чорний каптур ховає його обличчя.

"Чого?" - маленька і здивована статуетка. Насправді Будда знає, що лякає людину, але ж треба підтримати її.
- Боюся, що колись мене не стане, я зникну, піду у пітьму…

"Страх руйнує душу. Тіло - не вічне, а душа…" - Будда дивиться в очі людині. Чоловік у плащі відчуває, як погляд крізь темряву проникає у саме серце, і йому стає легше.

"А душа - це безсмертя, - мовчить далі Будда. - Бережи її, будеш вічним, як я…"

Чоловік у плащі це теж давно знає. Він уже приходив сюди не раз. Сидів разом зі статуеткою. Поринав до підсвідомого. І шукав-шукав відповіді у собі. А все ж йому моторошно… Щоб не збожеволіти від жаху перед тим, що обов'язково настане, він завжди повертається. Тільки разом із маленькою статуеткою знаходить спокій. Цю ніч і наступний день він житиме спокійно - смерть не лякатиме його. Але приходить іще одна ніч і починається те ж саме, і шукає Чоловік у плащі того ж самого Маленького Будду. І так одвічно.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові