Хтось серп свій загубив у небесах,
Ще й досі там лежить серед отави.
Напевне, хтось виходить по ночах
На темне поле й жне зів'ялі трави.
Тоді за степом ніжно на зорі
Так солодко і терпко пахне м'ята,
Й натомлені одвічні жниварі
Пускають в пас зорю хвостату.
Куди ідем, сліпі, бездумні, хворі,
Куди ідем, пірнаючи в життя?
Чого бажаєм, як із неба зорі
Покотяться і сплинуть в небуття?
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові