Здеру з себе в чудній агонії
Усмішку блазня, як пасльон, терпку,
І стану гола у півоніях,
У квітах цвіту краплаку.
Й забуду біль в калюжах затхнулих
І те, що серце - підгорілий книш.
І не згадаю в мріях завтрашніх,
Що ти вже мною не насниш.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові