Душа, нанизана на спис
І поневолена тобою,
Дощем невиплаканих сліз
Впаде над сплячою добою.
У повенях нескреслих криг,
Де кожен день - скоріше вічність,
Я не втонула. Ти не встиг
Збагнути слово "потойбічність".
Від безпідставних поривань -
До незагоєної рани…
Ти був найбільшим із кохань,
Та чи найліпшим із коханих?..
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові