Кричуща пустеля в нічнім безголоссі,
Німе здивування заломлених брів…
Здіймається, в'яне, сивіє волосся...
Це крах самолюдства чи вир почуттів?
У щепленнях долі гартуюся марно.
Ви друзів зіграли, тепер - ворогів.
Настільки зухвало, наскільки бездарно...
Це крах самолюбства і вир почуттів.
Засмоктує тванню провалені ролі...
У посмішки - вищир, у неба є дно.
І що нам слова за лаштунками волі
І межі добра крізь розпите вино?
І що нам кохання крізь спалах натхнення?
І що нам вогонь, коли всесвіт згорів?
І що ми знайшли в торжестві повсякдення? -
Лиш вир самолюбства і крах почуттів.
Кричуща пустеля в нічнім безголоссі...
Хапаюсь за вітер, рятуюся сном...
Від розпачу випало сиве волосся
Й картонна корона скотилась за трон.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові