Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Музика

Анастасія Кузьміна

Хочу писати про музику. Хочу писати словами, а не нотами. Це - найпрекрасніше, що є в світі. Яку роль грає для мене простий набір звуків? Музика - єдине, під час чого можу думати про тебе без страждань. Вона дає надію, що сьогоднішній день - не останній. Вона - мої єдині ліки.

Хтось включив касету. Так, справді, музика супроводжує життя кожної людини, але не всі її чують. Життя - касетна плівка. На 30, 60 чи 90 хвилин. Нова, стара, подряпана, постійно заїдає. У деяких - “Sony”, “Panasonic”, у більшості - “Свема”. В одних вона закінчується зарано... чи просто рветься Власником магнітофону. А навіть, якщо і так, чому не продовжити її власним співом?

З плівки кожної людини звучить приємна чи ні, але все ж розбірлива музика. На спільному записі людства - крики, музика надто швидка, але насправді повільнішає з кожним роком, днем, хвилиною, миттю... ми крутимо касету в зворотному напрямі.

Хочу жити під живу музику. Музику, яку граю я. Вона лунає з твоєї плівки. Сьогодні прокинулась і не почула її. На моїй плівці хтось стер запис. Хтось живе моїм життям.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові