Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Моя зірка

Анастасія Кузьміна

Велика "обувка" почала давити, під ногами все більше і більше каміння. Моя зірка запилена. Ніхто її не протирає, не піклується про її блиск. Мої руки натирають до блиску твоє сонце. На ньому жодної чорної плями. А де ж твої долоні, коханий? Можна доторкнутись до них ще хоч раз, відчути їх тепло. Потім шукати його, торкаючись усіх інших долонь, бо для мене всі - це інші. Майже як у казці з Попелюшкою. Але я не люблю повторюватись. Кінець у мене буде нещасливий.

Буду спостерігати за твоєю долею, але не наближатись до неї. Вона огороджена колючим дротом. Я вже подряпалась об нього. Зайшла дуже близько і подряпала свої долоні. Ти не впізнаєш у них свою незайману мрію. Моя зірка буде завжди. Вона проміняла свою красу на вічне життя. Чорна від бруду, але вічна. Ніхто не намагається знайти. Такою ти не впізнаєш мене, але ти все ж зі зневагою підіймаєш очі... Може, колись я впаду з неба і перетворюсь на морську піну. Ти милуватимешся мною. Ще одна казка. Але ніколи не стрибай у цю воду. Дай відпочити.

Свої зірки ти забрав з неба. Вони на стелі твоєї кімнати. Пташки в неволі. Згораю від власного тепла. Немає кому його дарувати. Обпікаю всіх, хто наближається. Вони холодні. Лише твої теплі долоні можуть стерти з мене бруд.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові