Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Стрибакові походеньки

Ольга Шишко

І

Він був стрибаком. Стрибак - це те ж саме, що й літак, тільки, як відомо, літак літає, а звідси - стрибак - правильно! - стрибає. Стрибав він, в основному, по життю, і ще трішки - за його межами. Його очі зовсім не були схожі на волошки, тим більше в житі. Це тому, що Стрибак був людиною міста. Велике залізне місто народило його навесні 1977 року. Вельми цікавий і насичений був рік на всілякі народження, але Стрибак зрозумів це лише згодом, коли ближче познайомився з Інтернетом та злився в єдине ціле зі своїм другим "Я". Друге "Я" було вередливе і неспокійне, змушуючи Стрибака підмахувати всім молодим тілом назустріч урбанізації. Похабні фантазії, народжувані мозком Стрибака, досить швидко нейтралізовувалися романтичним і піднесеним першим "Я", що завжди нагадувало про себе в дуже незручний час. Одного разу Стрибак зустрів Дівчину. Вона сиділа на розкладному стільці у великому підземному переході, де смерділо дешевими цигарками й пивом. Світловолосий чоловік середніх літ тримав у руках олівця і, раз у раз позираючи на Дівчину, малював її великі зелені очі. Правда, на папері вони чомусь виходили чорно-білими. Стрибак затримав свій погляд спочатку на малюнкові, а потім поволі перевів його на Дівчину. Вона посміхнулася йому один раз і більше не помічала. Стрибак чекав на неї дві години.

...Дівчина завжди заплющувала очі, коли цілувалася. Мабуть, надивилася американських фільмів. Вона писала непогані вірші, тобто деякі з них були непоганими. Переважно російською мовою. Перше "Я" Стрибака дивно поводило себе з нею. Збуджений в душі, Стрибак іноді не міг викликати збудження фізичне. Вона була набагато молодша за нього, тому їй не вистачало досвіду і безсоромності. Так чи інакше, вони ніколи не спали разом.

Дівчині здавалося іноді, що вона могла би закохатись у Стрибака. Тим не менше, їй подобалися й інші, і одного разу вона зрозуміла, що втомилася. Стрибак був надто дивним і загадковим для неї.

Зима почала вмирати, і одного вечора Стрибак побачив Дівчину з іншим. Вони цілувалися у тому самому переході за декілька метрів від місця, де художник малював її зелені очі. Стрибак стояв і дивився на них, поки Дівчина не помітила його.

Був час, коли Дівчина ненавиділа Стрибака. Той хлопець, що замінив його, насправді не був вартий навіть кінчика його нігтя, але Дівчина усвідомила це потім.

Взагалі, Стрибак сам не дуже розумів, навіщо йому потрібна Дівчина. Можливо, він іще любив іншу, з красивим ім'ям, яке вимовляв, наче молитву. Тим не менш, він якось зателефонував Дівчині і запропонував зустрітися. Наче нічого не сталось, наче не було важкої телефонної розмови і похмурої, начебто останньої, зустрічі. Дівчина якраз знаходилась у процесі не-на-ви-дін-ня Стрибака, тому відмовила. І коли поклала слухавку, зрозуміла: він іще зателефонує.

Він телефонував іще, а зустрілися вони вже навесні, випадково. Дуже зраділи обоє і Дівчина вирішила, що вони стали друзями. Це її влаштовувало. Цілком. Вони часто сварилися, але Дівчина знала напевне, що дочекається його дзвінка. Він поїхав. Затефонував їй уже восени, звідти. Перед тим у них відбулася досить дивна телефонна розмова, ще влітку. Дівчина якраз здавала екзамени, вступала у ВНЗ. Було складно. У неї з'явився черговий хлопець, ровесник. І тут затефонував Стрибак. Мабуть, йому було погано. Він сказав, що хоче від неї більше, ніж дружби. Вона перша поклала слухавку. Дівчина завжди сприймала такі речі надто серйозно.

Восени вони вже говорили як старі друзі. Дівчина не телефонувала Стрибакові, бо сама ще не заробляла грошей, а дзвінки до іншої держави коштували дорого. Вони почали надсилати одне одному E-mail.

У Святвечір Дівчина почула знайомі звуки, що повторювалися кожні кілька секунд. Це дзвонив телефон. Стрибак?

Він був тут, у центрі її рідного міста. Приїхав на два дні й зупинився в готелі. Голос Стрибака схвилював Дівчину, вона погано спала вночі й все боялася, що прокинеться запізно і не встигне не зустріч.

Об одинадцятій ранку наступного дня вона побачила Стрибака через вісім місяців розлуки. Він не змінився зовні, змінилося лише ставлення Дівчини до нього. Почавши день зі "Славутича" і продовживши "Оболонню", вони наїдалися одне одним до вечора. Він розповідав про інших своїх дівчат, але, як не дивно, це не ображало дівчину.

Мабуть, Стрибакові дещо не вистачало її. Дівчині здалося, що він плакав, коли увечері вона разом з його подругою проводжала Стрибака на поїзд. Вона ж не плакала тоді, бо не могла ніяк зрозуміти, що він справді вже їде, тільки приїхавши. Струмочки сліз розмалювали її щоки вже вдома, коли Стрибак дивився в темне ніщо за вікном під гуркіт швидкого потяга. Добре, що є Стрибак і все те божевілля навколо нього, яке він зве життям.

До речі, вони цілувалися! Ніби вперше невпевнено і ніжно - в готелі. А потім на вокзалі, за півхвилини до відходу поїзда. Його подруга, здається, відвернулася з делікатності. Після того Дівчина втомлено пила каву в Макдональдсі. Вона намагалася порозумітися з подругою Стрибака, розповідала їй усілякі смішні речі. Подруга вела себе не агресивно, охоче йшла на контакт. Коли-то чекати на Стрибака?

ІІ

Коли був Стрибак ще зовсім молодим, закінчував школу, його познайомили з симпатичною ровесницею на ім'я Буржуйка. Юнацькі пошуки Стрибака привели його років у 15 до неофашистського напрямку думок, в якому він згодом, звісно, розчарувався. Тоді Стрибак був максималістом у всьому, Гітлер був його ідеалом, його майбутнє кохання уявлялося йому в образі розкутої, стриженої налисо скінхедкі без жодних комплексів, одягнутої в штани типу мілітарі й з цигаркою в зубах. Насправді ж Стрибак захопився Буржуйкою, вихованою дівчиною з гарної родини, яка згодом не витримала бурхливої діяльності Стрибака, його паління, нетверезих розмов і натяків на те, що час вже й познайомитися ближче... Буржуйка не мала ніякого бажання занадто близько з ним знайомитися, тому одного разу просто сказала, що більше не хоче його бачити. Згадувала потім часто, а через кілька місяців забула і зітхнула полегшено.

ІІІ

Однією з найпекучіших згадок у житті Стрибака залишалася Мала. Насправді вона не відповідала такому назвиську, адже була менша за нього всього на два роки. Мала була трохи вередливою міською дитиною, вона не вміла готувати, зате дуже гарно цілувалася і фарбувала нігті дорогими лаками на відміну від тодішніх подруг Стрибака. Він був єдиним хлопцем, до якого Малу відпускали суворі батьки. Вона жила в його кімнаті, спала на його ліжку, їла з його посуду. Вона багато читала і завжди мала що розповісти. Стрибак щиро і відверто кохав її, а вона ніколи не відповідала йому взаємністю. Він був першим чоловіком Малої, але, якщо інші дівчата приділяють цьому багато уваги, то вона поводилася зовсім інакше.

Їхні стосунки носили сезонний характер - бачилися вони в основному влітку. В інший час їх розділяли біля 800 кілометрів простору, заповненого людьми, будинками, машинами і думками.

Одного разу Мала усвідомила, що Стрибакові важко її зрозуміти, що їм нема більше про що розмовляти. Її тендітні пальці вже не хотіли пестити його гладеньку шкіру, її очі не бажали зупинятися на добре знайомому, вивченому напам'ять обличчі: на звичайних очах зі світлими віями, на зламаному колись носі (колись Стрибак виглядав саме так). Кожного дня Мала відкривала для себе все більше Стрибакових недоліків. А потім сказала: досить. Зникла з його життя.

ІV

Коли Стрибак ще й не підозрював про існування Дівчини і жив у зовсім іншому місті, його життя освітив яскравий метелик з дивним ім'ям - Хельга. Стрибак працював тоді викладачем англійської у приватному ліцеї і дуже зрадів прихильності такої милої і самодостатньої дівчини. Хельга з'явилася в його житті раптово, як сонячний промінчик. Заховавши свою сором'язливу сутність під привабливою посмішкою, вона здалася Стрибакові істотою сміливою та енергійною. Та власне, вона й була такою для Стрибака, залишаючи свої проблеми та недоліки десь позаду під час спілкування з ним. Він читав Хельзі вірші різними мовами, водив її до музеїв, пригощав пивом і цілував, милуючись її обличчям, голублячи м'яке світле волосся. Несподівано для них обох їхні стосунки затягнулися на довгий, дуже довгий час. Подальша доля Хельги залишається невідомою.

Продовження чекати недовго?

P.S. Дівчина=Мала=Буржуйка=Хельга (це одна і та ж дівчина, тільки в різних ситуаціях і з різними хлопцями).

Стрибак - це не одна людина, а декілька різних хлопців.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові