Далекий від гармонії
Недосконалий світ,
Тому й цвіте іронія
І стелить білий цвіт
По плесу невиразному
Понадреальних мрій,
По плесу снів прекрасному
І по землі усій.
Звучить, як та симфонія,
Далеких згадок спів.
А хто б оту іронію
Розрадити зумів,
Щоб не лякала згубою
Майбутні помилки
І палицею грубою
Не гнала геть роки,
Котрі з пенат Всевишнього
Нам пізнання несуть
Та із життя колишнього
Прийдешній день плетуть,
Щоб світ не впав в агонію,
Як без натхнення вірш,
Та відчував іронію,
Як спомин, і не гірш.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові