Пізня осінь печаль навіває,
Сіре небо журбою дощить -
А з дерев тихо лист опадає
Й стрімголов в невідомість летить,
Унікуди, де вітер ним грає,
Там, де холоду вічна стіна,
Там, де мозок усе забуває,
Де усіх почуттів мілина.
Я не був там! Я цього не знаю!
Ось лиш тільки здається мені,
Що із листом отим відлітаю,
Що тону стрімко в тій мілині.
Все! Забути цей морок жадаю,
Заховавшись у тихий куток,
Де лиш вітер теплом повіває,
Не зриваючи листу з гілок.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові