Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Єдина

Ольга Покотило

Коли розпускається все у природі, коли серпанкові ночі дивляться вниз сяючими перлинами зір, росяне листя марить про світанок, коли птахи заливаються піснями про кохання, - хочеться тільки одного: любити. Кохати до нестями, упиватися повнотою свого життя, дарувати щастя й сонцесяйну радість усім навколо. Тільки кохати! - як заповідь незгасаючих сердець.

У тьмяних ритмах буденного життя існували Двоє. Два серця, дві думки, дві людини - дві половини. Двоє були незнайомі.

Вона - щойно розквітла, чуттєва, захована глибоко в собі.

Він - бентежний, завзятий, з роздвоєною душею.

Двоє не мріяли одне про одного.

Вона - дика і вразлива - обожнювала щирих і ніжних. Він - гордий і мінливий - боявся здатися в любові слабким.

Він любив снігопади при місячному сяйві, а вона знала, що так не буває. Він любив слухняних і невибагливих. Вона не хотіла бути рабою. Він міг жбурляти жорстокі слова, а вона ніколи не терпіла зневаги. Він ніколи не просив, і вона теж.

Він не знав болю - його боялися ранити. Він бачив усіх наскрізь і вмів грати на струнах чужої душі. Спритний, винахідливий, зачаровував тактом і ерудованістю, щоб згодом навіки ввійти у свідомість і заволодіти душею. У нього завжди були Інші.

Вона мріяла, але не шукала ідеалів. Вона здогадувалася про підступність життя і не хотіла поранитись. Обережність понад усе, і на штурм сердець - із закритою душею.

Вона хотіла бути єдиною і відштовхувала Інших. Він нікого не чекав і бавив Інших, не здогадуючись про Неї.

І Двоє зустрілися.

Він одразу помітив уважні очі й знітився: йому зазирнули в душу. Розгубився і, щоб не зламатися, зачинився глибоко в собі - тільки від Неї. Вона, вперше побачивши, знала: це - Він.

Двоє зустрічалися і розходилися, розмовляли, сварилися, ображалися. Вона бачила його розгубленість і тільки тихо всміхалася до себе. Він розгублювався ще більше. Він уперше відчував невпевненість і не міг торкнутися Її.

Він боявся Її втратити - і став покірним. Боявся довго не зустрічатися - але мовчав. Боявся її чистої неприступної гордості - і не бачив виходу, і згорав від невисловленого.

А вона знала, що Він чекає її, що тільки з ним їх - Двоє. Він не розумів, що страждає і робить боляче Їй. Вона бачила це і терпляче чекала. Вона кохала.

Серпанкової ночі Двоє зустрілися в парку.
- Чуєш? Соловей співає - кохає...
- Я не знаю, яке кохання.
- Прислухайся до голосу солов'я, зазирни у своє серце. Чуєш?
- Тільки тебе.
- Розумієш?
- Не знаю...
- Знаєш тепер.
- Єдина!


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові