Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Мрії можуть збуватися

Ольга Покотило

Можливо, світ живе життям, про яке ніколи не дізнаємося ми, люди...

І

Радісний Лесь швидко йшов вулицею, майже біг. Нарешті з'явилася нагода вирватися з отого набридлого дому, де всім від нього щось треба, всі чогось вимагають, прискіпуються... Лише тут його не контролюють батьки. Треба забрати малого з дитсадка, а до того ще кілька годин можна блукати містом і розважатися. Зайти в двір і поганяти зі старшими у футбол, випросити одну-дві цигарки, послухати їхні розмови, а потім мчати до парку, де граються після школи ровесники. Там хлопці бігають у "квача", дівчата стрибають "класиками"; перші смикають других за куценькі косенята, а ті верещать і з писком ганяються за хуліганами, б'ються портфеликами... Весело! За три години повернутися по Яся, пройти під вікном Яни, обов'язково у нього зазирнувши, і... похмуро плентатися додому. Як утомили вже Леся домашні клопоти й проблеми, втомили завжди невдоволені тато й мама, пустотливий малий Ясь! От якби... Якби сталося щось таке, що перевернуло б одноманітне існування догори денцем, щоб стало весело і страшно жити! Наприклад, виграти джек-пот у лотерею, або отримати спадок від невідомого дядечка-мільйонера, або виявити у місті полтергейст, або...

- Гей, малий! Ти чого кирпу задер і не вітаєшся? - долинув до Лесевої свідомості знайомий голос, він озирнувся і чимдуж побіг до юнаків, що його гукали.

ІІ

До міської квартири поволі прокрадався вечір. Він привів додому батьків, зачинив вікна, ввімкнув світло ламп; маму влаштував на кухні біля плити, а тата вклав на диван перед телевізором. Згодом згасив сонце, розсипав у парках росу, і місто закутала у напівсон тепла травнева ніч. Однак мама так само поралася біля плити, а тато вдивлявся в екран телевізора.

У замку заворушився ключ, і до квартири нечутно ввійшов Лесь, несучи на руках Яся. Малий солодко спав і давно вже не чув, що діється навколо. Лесь, так само крадучись, пройшов повз матір, обережно роздягнув братика й поклав у ліжко. Зустрівся очима з батьком, відвів погляд і вийшов.

- Я заходив у кафе, Ясь не голодний. Вихователька сказала, що хоче з тобою зустрітися, - буркнув матері. Вона прискіпливим поглядом оглянула сина й холодно відповіла:

- Від сьогодні ти ходитимеш виключно до школи, ні кроку з дому без дозволу батька. А зараз прибери у своїй кімнаті, я не хочу бачити отой безлад.

- Я під арештом?

- Так.

Важко зітхнув, але очі нічого не сказали. Промовчали й очі матері. Лесь мовчки пішов до себе, навіть не гупнув дверима. Без гніву чи розпачу порозпихав речі в шафу, стіл, дещо - під ліжко. Вимкнув нічника й ліг спати. З приймача ледь чутно лунали акорди рідного гімну.

ІІІ

А сни стали просто жахливими. Хтось женеться, щоб убити, наздоганяє і душить, душить... Лесь прокидається з криком, витирає холодний піт і знову засинає. Інколи прокидається й не один раз на ніч...

Цього разу у жахливому сні щось було не так, як завжди. Загадковий Хтось ніби був упевнений у тому, що жертва нікуди не втече, і задоволено посміхався. Не було ні постаті, ні обличчя - у слизькому лабіринті Леся переслідувала тільки Чиясь моторошна усмішка. Час від часу вона виринала просто перед хлопцем, розтягувалася, показуючи два ряди темних зубів і чорну горлянку. Хтось посміхався, бо знав щось, що було невідоме Лесеві. Поки що невідоме... Коли посмішка в черговий раз зупинила його, Лесь відчув, що більше не витримає - і прокинувся.

У кімнаті тьмяно світився зеленкуватим світлом нічник. Все, що Лесь прибрав був перед сном, валялося на підлозі чи не в більшому безладі, ніж раніше, а приймач надривався шипінням, у якому з'являлися й зникали заставки різних радіостанцій. Лесь рвучко сів, потягнувся і лише після цього цілком свідомо роззирнувся. На килимі дійсно лежали недавно прибрані футболка, шкарпетки, конструктор і запальничка. Приймач мовчав.

- Чудово. Знову прибирання. Як мені набридло це життя! - мовив він до себе, сповз із ліжка і розклав усе по місцях. Оглянув кімнату, підозріло подивився на приймач, на нічник, зазирнув під ліжко і знову заснув, цього разу - до самого ранку.

IV

Будильник пищав тихо, але настирливо, до того ж - просто над вухом. Хоч не хоч, а довелося вивільнятися з теплих обіймів ковдри. Одягнувшись і прибравши ліжко, Лесь збагнув, котра година - він давно спізнився до школи, його друзі сиділи третій або четвертий урок. У квартирі панувала надзвичайна тиша: ні цокання годинників, ні шуму за стінами, ні одвічного дзюрчання води у ванній. Він був сам удома.

Щось біліє на столі. Чи не мамина записка? Так і є... "Лесику, ти проспав уроки, тож сиди вдома й ні кроку за поріг. Яся тато забере. Сніданок на кухні. Прибери нарешті оте сміття у своїй кімнаті. Мама".

- Я знав, що так буде, - похмуро констатував Лесь і поплентався на кухню.

Звісно, сніданок давно вихолов. Лесь нашвидкоруч зісмажив яєшню, випив молока, потім узявся мити гору посуду, яку залишили йому батьки. Раптом зі спальні долинув гуркіт і дзвін. Покинувши все, хлопець побіг до кімнати.

Там усе було на місцях. Власне, речі й досі спочивали на підлозі, але нічого, що могло б так голосно впасти, не виявилося. Зате вже через мить на кухні зашипів кран, потягнуло горілим. Прибігши туди, Лесь побачив на плиті палаючу ганчірку ("Невже я не вимкнув вогонь?"), а кран здригався від шаленого натиску води.

Лесь загасив те, що колись давно було рушником; закрутив кран. Тільки тоді зрозумів, що ледь не влаштував пожежу, й із полегшенням присів на підлозі, стримуючи переляканий стукіт у грудях. За хвилю знову звівся на ноги й почав мити посуд.

У вітальні задзеленчав телефон, ніби йому у відповідь відчинилася, а потім із гуркотом закрилася кватирка. Лесь неквапно підійшов до апарату, але щойно простяг до нього руку, як той обірвав дзвін. Хлопець, знизав плечима й розвернувся, щоб іти на кухню, та телефон задзвонив знову. Схопивши трубку, Лесь почув лише довгий гудок… І тут замість телефону обізвався дзвоник вхідних дверей. Розгублено озирнувшись на вітальню, він почвалав до виходу. Тремтячими руками довго не міг відчинити замок, а коли це йому вдалося, на сходах уже нікого не було.

- Що за дурні жарти! - крикнув сходам і повернувся на кухню, сподіваючися нарешті домити посуд. Лесеві почало здаватися, що це все невипадково: і кошмар, і нічне прибирання, й оці незрозумілості… Стислося в недоброму передчутті серце. Щось сталося… Чи станеться?

Вирішив подзвонити батькам і відпроситися до бабусі.

- Алло, покличте, будь ласка, Ірину Яківну! - вигукнув, коли на тому кінці зняли слухавку.

- Юначе, куди ви телефонуєте? Це поховальне бюро, вулиця Римарська, сорок шість. Хочете замовити місце?

- Ні, ні. Вибачте, я помилився…

Набрав номер ще раз, тепер - батьків. І знову не втрапив:

- Морг Центральної поліклініки. Черговий Іващук слухає.

Лесь кинув слухавку. Спробував ще кілька разів, але абоненти так і не змінилися; на номер Ясевого садка відкликався відділ убивств міського управління МВС. Довелося відмовитися від ідеї і зайнятися домашніми справами.

V

У квартирі був би повний порядок, якби не Лесева кімната. Там уже другий день валялися на підлозі його підручники, іграшки та різноманітний мотлох. Швидко розклавши речі приблизно туди, де вони мали б лежати, Лесь полегшено зітхнув і вирішив відпочити. Зручно влаштувавшись на дивані з батьковою підшивкою "Команди" та склянкою соку, Лесь захоплено переглядав фото відомих спортсменів, уважно вчитувався у рівні колонки тексту, й час від часу в його очах відбивався задоволений усміх.

Але ідилія тривала недовго. Лесь ледь устиг перелистати один із журналів, як над вухом нервово задзвонив телефон.

- Алло!

- Добрий день, Вас турбують із поховального бюро. Скажіть, березову труну для хлопчика дванадцяти років, яку Ви замовили, доставити одразу після виготовлення чи перед похороном?

- Вибачте, але ми не замовляли труни.

- Як не замовляли? Вона майже готова. Прийміть мої співчуття. Такий малий, і так трагічно загинув... То коли доставити труну?

Лесь кинув слухавку й вимкнув телефон. Йому вдруге за день нагадували про смерть; настрій геть зіпсувався, інтерес до спорту зник. Аби чим-небудь зайнятися, вирішив стерти пил і полити квіти. Розподіливши рівномірно воду між кількома квітками на підвіконні, витер калли, згріб жовте листя з-під папороті й пішов до ванної мити руки.

Вода лилася тепла-тепла; Лесь вирішив скупатися, але сталося дещо незвичайне. Двері зачинилися просто перед носом, світло згасло. Злякавшись, Лесь штовхнув двері, майже впевнений у тому, що вони не відчиняться. Але ті слухняно випустили хлопця до коридору. Тут його погляд зупинився на рушникові: важко було не помітити його на дзеркалі. Хлопець кинувся до нього, та рушник як прикипів. Коли Лесь нарешті віддер його від скла, побачив там зловісну посмішку Когось. Хтось реготав, аж захлинався. Леся охопив шалений порив крижаного вітру, такий сильний, що перехоплювало подих; Лесь почав задихатися. Повернувшись до вихору спиною, побіг до батьківської кімнати.

Одразу за ним із гуркотом зачинилися двері. Хлопчик сіпнув ручку, але цього разу кімната його не відпустила, і нажахана дитина розплакалася. Цієї миті розчинилося вікно, впустивши той самий шалений вихор, тільки цього разу обпікаюче-гарячий - ніби він узяв тепло у самого сонця. Лесь знову почав задихатися, у його оченятах відбилася прірва безнадії, відчаю і страху. Підкорившись інстинкту, зачинив вікно й знову побачив у ньому чорну посмішку Когось. Зник вітер, але тепер ніби збісилися фіранки. Вони шаленими гадюками звивалися в повітрі, обіймалися й зрештою впали на плечі Леся. Він із відразою скинув їх із себе, але ті знову знялися в повітря й цього разу обвили шию.

Обійми штор виявилися не слабшими, ніж були б обійми удава. Лесь просунув між тканиною і шиєю руку, але це йому анітрохи не допомогло. Шовк стягувався дедалі тугіше, різав і шию, і руку - смертельна петля за мить пересунулася вгору, піднявши й Леся. Він відчув, як з-під ніг зникла підлога й захрипів. Хтось дивився на нього сумними очима й згасив посмішку. Лесь заборсався, обірвав кілька гачків, роздер нігтями кілька волокон, але марно. Кімнату залило яскраве червоне світло, й Лесь устиг відчути, як зупинилося його серце й хруснув передавлений хрящ у шиї. В мозку промайнуло: "Невже сталося?" - й дванадцятирічний Лесь перестав існувати.

VI

Вечір проникав до квартири разом із туманом і останнім промінням сонця. Всі вікна будинку, крім трьох на шостому поверсі, світилися.

- Твій Лесь усе-таки пішов з дому! Ось я йому покажу! Скільки можна терпіти його витівки?

- Тату, а чому ви з Лесем сваритися?

- Ясику, це не твій клопіт. Сподіваюсь, ти не будеш схожий на свого брата.

- Ні, я хочу бути, як Лесь. Я його люблю, і мама любить. Правда?

- Так, але не обов'язково наслідувати його в усьому. Ти ж будеш слухняним?

- Добре, буду.

Родина саме підійшла до квартири, й тато відчинив двері. Зі щілини випала записка: "Тату, полагодь, будь ласка, акваріум і подаруй Ясеві. Мамо, не треба дов'язувати светр. Ваш син пішов, звідки не повертаються".

Батьки, як були побігли до вітальні, потім до Лесевої кімнати. Скрізь було прибрано й порожньо. На підвіконні стояла лійка, на дивані лежала підшивка журналів, а під дзеркалом - Лесів рушник. Мама відчинила двері своєї кімнати й утратила свідомість.

На карнизі висів їхній старший син Лесь. На обличчі застигла дивна усмішка - божевільне поєднання цікавості, болю й жаху. Права рука тримала вузол на шиї, а в долоні лівої щось лежало. Батько обережно витяг папірець і прочитав: "Навіть божевільні мрії і мрії божевільних збуваються. Він занадто часто мріяв".

А в коридорі маленький Ясь голосно плакав. Мама й тато зайшли і не ввімкнули світла, а він страшенно боявся темряви.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові