Ранок змішався з вулиці співом -
Машин, перехожих, самотніх і злих.
Небо просториться сірими крилами,
Змахами чорними птахів швидких.
Знов оживає щоденність незрушена,
Знову крізь ніч я повік не зімкнув.
Знову я буду бачити душі
Тих, хто так само в цю ніч не заснув.
Вихід за межі буденного досвіду
Коштує зліплених хлібом очей.
Фарби спливають із осені в осінь
Річкою сна, що крізь літо тече.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові