Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Думки

Тетяна Коваленко

Я починаю думати: невже
Моїх думок і поглядів не досить,
Щоб закохатись у безглуздя босі,
Які спросоння мозок стереже?
Невже для них так мало важить глузд,
Щоб, насмоктавшись дивної ідеї,
Той ідеал фантазії моєї
Мов ненароком в пам'яті погруз?
І більш нема ні віри у життя
Ні мови, ні складів, раптових, ніби спалах:
Одних думок, здавалося б, замало,
Що поміж себе порпають сміття.
Прощавай,
мріє!

Я ліпила вигадки у мрію
І летіла вістрям до мети.
Я тобі набридла - розумію…
А тепер дозволь мені втекти.
Біль - не сльози - випікає очі,
І між нами крок, як океан…
Я б пливла... - але уже не хочу
Знову бачить те, чого нема,
Не було й, мабуть, уже не буде.
Розридались завтрашні дощі.
Я скажу: "Прощай" - й піду, де люди,
Але ти, коханий, помовчи.
Не шукай вцілілі лабіринти -
Моє серце ще не зажило.
Я пішла. Тепер ми стали квити:
Моя мрія - це твоє жало.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові