Не сумом, не тихим криком
Прорвався крізь серце біль.
І тнула різцями дико
Своїм безжилавим ликом
Кровавії рани міль.
В задумі губились тіні,
Стогнав божевільний нерв.
І всі сарані на зміні,
В безглуздих ілюзій піні,
Смоктав душу дикий черв.
І людство хворіти стало,
Заражене вщерть сміттям.
Чи ж він на те має право,
Отой безіменний диявол,
Який нам псує життя?
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові