Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Інтифада

Пам’яті Жорсткого Урбаністичного Верлібру

Він помер у Макдональдсі,
поки я, замкнувшись у кабінці чоловічої вбиральні,
грався твоїми пухкими й запашними грудьми,
що так нагадують два гамбургери.
Він помер сидячи,
з поглядом, спрямованим під стіл,
де розповзалась калюжа:
навіть сеча поспішала покинути
це агонізуюче тіло.
Його якраз виносили,
коли ми скінчили, і я,
сховавши свій Біґ Мак у штани,
сказав тобі:
“Давай врятуємо цей жахливий світ,
давай підемо вздовж вулиць зі всохлими міліціонерами,
кидаючись в перехожих гамбургерами,
ніби саморобними бомбами,
а потім пообливаємось Кока-Колою,
замість бензину,
і влаштуємо невеличкий вечірній акт самоспалення.”
Погода була ясна і тепла,
до зупинки під’їжджав кособокий тролейбус,
твої груди пахли свіжими гамбургерами,
я ніяк не міг знайти проїзний.
“Життя прекрасне, – відповіла ти, –
і я думаю, прекрасно померти в Макдональдсі,
кохаючись в кабінці чоловічого туалету!”
Твої очі загадково обмацували небо, –
можливо, в пошуках американських десантників.
Життя прекрасне: руки в кишенях,
ейсід-джаз у навушниках, Мак Флурі у шлунку,
шлунок в Макдональдсі, я в Макдональдсі,
асфальт під ногами, ти справа, ангел з мечем за спиною.
Я починаю длубатися сірником в зубах,
думаючи про чоловіка,
що помер сьогодні в Макдональдсі.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові