Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Телеманічка


Одного лiтнього i сонячного дня _львiна&_лька, забувши про тридцятиградусну спеку i запхавши усi свої мрiї про столичнi пляжi та прохолодну воду Славути у глиб наших бездонних душ, пробралися в кузню новин одного столичного телеканалу, де нас—ще молодих та недосвiдчених—майже з розпростертими обiймами зустрiв "телевiзiйних справ майстер" (випусковий редактор): Спершу ми вiдчули себе дуже-дуже щасливими. Та ця ейфорiя швидко минула, коли нам запропонували подати щонайменше п"ять тем, на якi б ми хотiли знiмати сюжети. Як особи дуже вiдповiдальнi, ми з великими труднощами виконали завдання. А саме—кинулися до газет надолужувати втрачене i "вичавили" з чотирьох сторiнок усi соки, "нацiдивши" аж 12 тем. Хоча пiд метким прицiлом пера редактора живими залишилися тiльки п"ятерко, а в ефiрi з них ожила лише "свята трiйця". Отримавши Боже благословiння i благословiння (обiцянку органiзувати знiмальну групу в разi путньої iдеї) вищезгаданого "майстра", вашi покiрнi слуги—ми—почали тероризувати телефон. Дзвонити тим, якi мали стати "героями-жертвами" наших майбутнiх сюжетiв. На запитання "Хто телефонує?" ми з гордiстю вiдповiдали "ТРК:", бо немає нiчого приємнiшого, нiж бути репортером Звiдкись, а не з Нiкуди.

Iсторiя перша:
Як воно буває...
_лька першою вийшла на "героя-жертву", себто тендiтну жiночку з райради, що мала розповiсти про екологiчний стан озер Києва. Хоч сама _лька могла б не менше повiдати люду з цього приводу, бо вже проконсультувалася й у санепiдемстанцiї, i в кiлькох iнших установах. Домовившись з випусковим редактором про зйомку i почувши "Пiдходь десь о четвертiй:", ми, не довго думаючи, полетiли до потрiбної державної установи. Правду кажучи, _львiна&_лька—дуже хоробрi дiвчатка, але чомусь з приїздом на мiсце нас почало трясти вiд переляку чи вiд тягара, покладеної на нашi плечi, вiдповiдальностi. Однак, побачивши як колотить нашу "героїню-жертву", яку ми обрали для синхрону, трохи заспокоїлися. Та ось новi хвилювання захопили нас з головою: було вже пiв на п"яту, а нi оператора, нi камери не спостерiгалося. Ми вiдчули тривогу i зателефонували до рятiвника-редактора: Виявилося, що ми зробили величезну помилку через незнання деяких правил роботи на телебаченнi, а саме: у вказаний час ми мали бути в офiсi телекомпанiї, щоб разом з оператором i водiєм дружною знiмальною групою виїхали до мiсця зйомки, за годину до призначеного часу з "героєм-жертвою".
Сюжет ми вiдзняли наступного тижня, i невдовзi переглянули на екранi: Неповторне вiдчуття!
Висновок: уточнюйте все до дрiбниць.

Iсторiя друга:
"Спой, птичка, своим голосочком"
Сюжет вiдзнято, текст написано, вiдредаговано, навiть дозволено йти монтувати. I тут несподiванка: голос: Почувши свiй голос у записi пiсля начитки, ми не те що просто злякалися, а були в нокаутi. Вiдчуття подiбне до того, коли пiсля невдалої радикальної стрижки ти довго не можеш впiзнати себе у дзеркалi: Нi належного тембру голосу, нi чiткої вимови, нi виразної iнтонацiї. Ми зрозумiли, що роботи нам вистачить ще надовго i Ленiн був правий. Треба вчитися (тричi). Хоча друзi та батьки нiяких аберацiй голосу в гiрший бiк не помiтили i сказали: "Клас! Навiть краще, нiж в життi!" I тодi нам стало ще страшнiше—яке ж воно тодi в життi?..
Висновок: не зупиняйтеся на досягнутому.

Iсторiя третя:
Спецзавдання

_львiна ганяла по Майдану з мiкрофоном i оператором, шукаючи певний прошарок людей, названий директором "зєваки", якi повиннi були прогнуселити хоча б мiнiмально необхiдний запас лексичних одиниць щодо "переображающего" центру столицi. I кожного разу вона ризикувала стати послом у херсонськi степи. Незважаючи на спеку, коли пiд ногами плавиться асфальт, а в головах людей—мiзки. Останнє серйозно позначилося на їхнiх вiдповiдях. Бо тут були всi i все: тезка столичного мера Олександр Омельченко, але абсолютно на мiського голову не схожий; китайцi, що залишили на клаптику паперу свої iмена химерними iєроглiфами; десь з десяток бабусь i дiдусiв, якi розповiдали про своє життя в хронологiчному порядку; настирливi дiтлахи; представник ФК "Динамо", який потiм благав не пускати його в ефiр, бо вiн неофiцiйно залишив базу; кiлька людей чи то п"яних, чи то "потеряних по-жизнi",—з усьго цього венiгрету потрiбно було зробити щось путнє! Уявляєте? _львiна вже не просто уявляє, вона знає це з власного досвiду.
Висновок: навчiться вiдповiдати за iнших, щоб потiм їм продиктувати.

Iсторiя четверта:
Жахи

Жах—це коли за 15 хвилин треба вигадати вiтання для першої особи столицi, а потiм ще й встигнути все це сказати, доки ця особа не полiзе цiлувати тебе.
Жах—це коли оператор стоїть на краєчку теплохода, знiмає те, що ти просив. На кого ляже вiдповiдальнiсть у разi "плюсь i на дно"?
Жах—це коли з нiчого, точнiше з повiтря, ти маєш зробити тему для сюжету.
Жах—це коли для з"ясування обставин обвалу асфальту тобi необхiдно лiзти до самого епiцентру.
Жах—це коли ти чекаєш вирiшального слова випускового редактора з приводу написаного тексту до сюжету.
Жах—це коли камера глюкнула i не записала необхiдного.
Жах—це коли ти вже почав писати текст до сюжету i раптом iнший (крутий) журналiст забирає в тебе "хлiб".
Жах—це коли тобi за всю цю бiганину платять вiд 5 до 10 гривень. А нервовi клiтини не повернути:
Висновок: дивiться фiльми жахiв i звикайте до життя телевiзiйника.

Iсторiя п"ята:
"Нафiга ж тодi?"

А для того, щоб улюбленим способом (на шару) поплавати на теплоходi.
Щоб попити каву у Центрi психологiчної допомоги для бездомних дiтей.
Щоб позазирати до багатьох київських примiщень.
Щоб походити на кiносеанси.
Щоб бути в курсi всього.
Щоб побачити все на власнi очi крiзь об"єктив вiдеокамери.
Щоб скуштувати страви, власного варева, на цiй ТБ чудо-кухнi:
Висновок: будь оптимiстом.


Нагостривши зуби й пiдточивши лiктi, вашi доброзичливi з досвiдом
_львiна & _лька


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові