Предмет „Педагогічна майстерність”, його зміст, мета та завдання.
Структура курсу та його основні категорії: «педагогічна діяльність», «педагогічний досвід», «педагогічний такт», «педагогічна техніка», “педагогічна творчість», «педагогічна майстерність».
Елементи педагогічної майстерності: професійна компетентність, гуманістична спрямованість, творчість (креативність), чуйність, здатність до співчуття й співпереживання (емпатичність), обов’язковість, об’єктивність, вимогливість.
Ознайомлення магістрантів із навчальним закладом, його життям, навчально-виховним процесом, закріплення та застосування теоретичних знань, вироблення первинних навичок педагогічної майстерності, що передбачає: з’ясування основних цілей і завдань, які стоять перед вищою школою; поглиблене ознайомлення з системою і структурою навчального процесу Інституту на різних освітньо-кваліфікаційних рівнях, із навчальними планами, логікою введення дисциплін; організацією навчально-виховного процесу та його плануванням, формами і методами здійснення поставлених перед навчальним закладом завдань.
Детальне вивчення роботи первинної ланки вищої школи – кафедри, її документації (навчальних програм, робочих та індивідуальних планів). Практика укладання цих документів студентами.
Загальна характеристика методології наукового формування педагогічної майстерності: теорія наукового пізнання, концептуальні положення й висновки про духовну, психологічну й культурну ідентичність народу, його самопізнання й самоствердження, принципи гуманізму, демократизму й історизму, єдності навчання і виховання, теорії і практики, загальнолюдського й національного.
Методи наукового дослідження педагогічної майстерності: теоретичні, емпіричні.
Методи логічного мислення (теоретичні): індукція (наведення), дедукція (виведення), традукція (відповідність), аналіз, синтез, порівняння, класифікація, абстрагування, конкретизація, моделювання, уявний експеримент.
Емпіричні методи: аналіз змісту педагогічної документації та результатів діяльності (проективні методи), педагогічне спостереження (безпосереднє та опосередковане, причетне та непричетне, довгочасне, короткочасне, безперервне і перервне чи дискретне), самоспостереження, опитування (бесіда, інтерв’ю, анкетування), тестування, експертна оцінка. Педагогічний експеримент: констатуючий (діагностичний, контрольний), пошуковий та формуючий чи перетворювальний (послідовний та псевдопаралельний).
Суспільне значення професії педагога та його діяльності.
Структура педагогічної діяльності: Мета діяльності за спрямуванням – дидактична, виховна; за обсягом і тривалістю – вихідна, конструктивна, оперативна; за важливістю і послідовністю: стратегічна і тактична, основна і побічна, першочергова і другорядна; суб’єкт діяльності – викладач, педагогічний колектив; об’єкт-суб’єкт діяльності – індивідуальний (студент, абітурієнт, магістрант, аспірант, пошукувач), колективний (лабораторна підгрупа, академічна група, консультаційна група абітурієнтів, лекційний потік, студентський колектив ВНЗ). Предмет діяльності: загальний – нормативний курс, навчальний курс, спецкурс; ознайомлювальна, виробнича, переддипломна, педагогічна практика; конкретний – тема кожного заняття (теоретичного /лекційного/, практичного, семінарського, лабораторного, індивідуального). Способи, дії, прийоми педагогічного впливу: постановка питання, виклад нового матеріалу, актуалізація опорних знань студентів, створення проблемної ситуації, пояснення, роз’яснення, аргументація доцільних варіантів розв’язання завдання, унаочнення, загальні висновки. Способи заохочення і стимулювання студентів у ВНЗ. Результати діяльності: пізнавальна активність студентів, знання, навички, вміння, самостійність у розв’язанні професійних завдань, активна громадянська позиція.
Поняття «педагогічна техніка» та його зміст. Різновиди педагогічної техніки: внутрішня й зовнішня.
Внутрішня – концентрація розумових і фізичних сил педагога на досягненні дидактичної і виховної мети, зняття зайвої напруги, розподіл уваги (велике, середнє, мале коло), спостереження за готовністю студентів до роботи, їхньою реакцією на виклад навчального матеріалу, активністю, зацікавленістю, створення творчої ділової атмосфери в аудиторії, збереження упевненості, самовладання за будь-яких умов, саморегуляція.
Зовнішня педагогічна техніка та її характеристика. Мовні (вербальні) засоби – стилістичні (риторичні) фігури, тропи, звертання, риторичні запитання, заохочувальні висловлювання (адгортація), діалогізація мовлення, різноманітне використання інтонаційно-просодичних засобів, створення ефективної вербальної комунікації.
Позамовні (невербальні) засоби: хода, постава, пластика тіла, міміка, жести, зовнішній вигляд, контакт очей, розміщення у міжособистісному просторі (проксеміка).
Характеристика основних форм організації навчально-виховного процесу в сучасній вищій школі: лекція, семінар, практичне, лабораторне заняття, навчальна екскурсія, додаткове факультативне заняття, самостійна робота студентів.
Вимоги до проведення занять у ВНЗ: організаційні, виховні, дидактичні, психолого-педагогічні, фізіолого-гігієнічні, управлінські, навчально-методичні – конкретні і загальні. Конкретні - до структури занять (постановка мети і завдань, наявність необхідного обладнання, дотримання реалізації функцій того чи іншого заняття, врахування вже набутого студентами досвіду, розвиток мотиваційних засад навчання, організація різних видів діяльності на заняттях, залучення студентів до самостійної роботи, її планування, організація і контроль. Загальні – зумовленість структури заняття його метою, завданнями, формою.
Поняття «методи навчання» та їх характеристика. Функції методів навчання. Прийом як складова частина методу та самостійна дидактична категорія. Основні підходи до класифікації методів навчання: за джерелами знань - пояснення, розповідь, бесіда, спостереження, демонстрація, ілюстрація, робота з книгою та підручником; самостійна робота студентів; вправи, практичні, лабораторні роботи; за характером пізнавальної діяльності – пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемний, частково-пошуковий, дослідницький.
Набуття навичок самостійної педагогічної роботи: складання планів-конспектів лекцій, семінарських, практичних та лабораторних занять, організації і проведення конференцій, наукових семінарів. Захист цих планів-конспектів.
Загальна підготовка до проведення занять: ґрунтовне ознайомлення з програмою відповідного курсу, підручниками і методичними посібниками. Точне і влучне формулювання теми і мети заняття; правильне визначення змісту й обсягу навчального матеріалу; вибір типу, найдоцільніших методів і методичних прийомів вивчення матеріалу; опрацювання першоджерел із теми заняття; підбір наочних посібників ( карти, таблиці, діаграми, картини живопису, схеми, ілюстрації, діапозитиви, аудіо-, відеоматеріали, тощо). Набуття навичок розподілу навчального часу.
Проведення практичних занять. Визначення змісту та обсягу запитань, точне і ясне їх формулювання; чітке дозування часу при опитуванні; стимулювання активності аудиторії в процесі опитування; враховування при опитуванні індивідуальних особливостей окремих студентів та аудиторії в цілому; коректне застосування критеріїв оцінок знань студентів.
Проведення лекційних занять. Узагальнення попереднього матеріалу і його зв’язок із поточним; дотримання принципів науковості, історизму, об’єктивності, зв’язку матеріалу з життям, наочності, систематичності, послідовності; застосування методів і прийомів подачі матеріалу, які активізують думку студентів; підтримання уваги студентів, збудження їхнього інтересу до навчального матеріалу; образний й емоційний виклад матеріалу; добре володіння літературною мовою, намагання не бути прив’язаним до конспекту; висновки й узагальнення в кінці лекції; формулювання запитань (чи посилання на методичні розпрацювання семінарських, практичних, лабораторних занять) для наступних практичних занять.
Зразок рецензування занять колег-практикантів: чи була досягнута мета заняття? Чи правильно був обраний тип заняття, методи навчання та методичні прийоми активізації студентів? Чи був виконаний намічений студентом-практикантом план і наскільки раціонально він використав час? Які психологічні закономірності, вікові та індивідуальні особливості студентів виявились при проведенні заняття? Якими прийомами практикант забезпечив увагу, інтерес аудиторії до заняття? Скільки студентів було опитано упродовж практичного заняття, чи вірно були виставлені оцінки? Які помилки були допущені студентами і які засоби знайшов практикант для їх виправлення? Які педагогічні якості практиканта виявились на уроці? Якої оцінки заслуговує студент-практикант за проведене заняття?
Поняття «методи виховання» та його характеристика. Методи виховання: традиційні (канонічні) і нетрадиційні. Самовиховання та його співвідношення з вихованням.
Етнопедагогічні методи навчання і виховання: народна дидактична гра, переконання засобами народної мудрості, фольклорних жанрів, пісні.
Підготовка до проведення позааудиторної роботи (організація вечорів, зустрічей, екскурсій тощо).
Поняття «педагогічний досвід» та його зміст: сукупність знань, навичок і вмінь, набутих у процесі безпосередньої педагогічної діяльності.
Головні науково-методичні положення і орієнтири дослідження педагогічного досвіду.
Організаційні віхи процесу вивчення і узагальнення педагогічного досвіду: вияв, аналіз і оцінка мети, засобів і результатів педагогічної діяльності.
Вивчення й поширення етнопедагогічного досвіду.
Вивчення досвіду науково-педагогічної діяльності викладача – керівника практики, інших викладачів навчального закладу через відвідування їхніх занять. Ознайомлення з новаторськими засадами науково-методичної роботи ВШ (модульно-рейтингова система, інтерактивне навчання, тощо).
Поняття «навчально-виховний процес» та його компоненти: мета, зміст навчання і виховання, суб’єкт-суб’єктні взаємини викладача і студента, педагогічні фактори, необхідні задля реалізації змісту навчання і виховання та досягнення поставлених цілей.
Ідеологія українського національного виховання у традиціях вищої школи.
Навчально-виховний процес як основа формування педагогічної майстерності викладача вищої школи.
Поняття «педагогічне спілкування» та його характеристика.
Основні різновиди педагогічного спілкування: безпосереднє, опосередковане, формальне, неформальне, індивідуальне, колективне, монологічне, діалогічне, полілогічне.
Контакт у педагогічному спілкуванні. Комунікативність викладача вищої школи.
Конфлікт у педагогічній взаємодії та способи його розв’язання. Елементи акторської майстерності в педагогічній діяльності.
Поняття «навчально-методична робота» та його характеристика.
Вимоги до навчально-методичної роботи викладача вищого закладу освіти.
Форми навчально-методичної роботи: робоча програма, навчальна програма, індивідуальний план роботи (див тему1), методичні вказівки і рекомендації, завдання для самостійної роботи студентів, тести, навчально-методичний комплекс.
Тематика контрольних, бакалаврських, дипломних, магістерських робіт. Рецензування НДРС, творчих та кваліфікаційних робіт студентів.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові